Довідка: біографії, події, відомі люди

Михайло Джанда - біографічна довідка

dovidka — Tue, 21 Aug 2012 16:35:20 GMT

Народився Михайло Джанда 04 листопада 1956 року у місті Хуст Закарпатської області.

1974 - 1976 - строкова військова служба.

Джанда Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка.

З 1989 року приймав активну участь у громадсько-політичному житті, один з ініціаторів створення Народного Руху України.

1990 – 1998 роки – депутат Закарпатської обласної ради.

1989–1998 роки – голова Хустської районної організації Народного Руху України.

1997–2002 роки – юрист у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Фірма "Олена".

1998–2005 роки – голова Закарпатської обласної організації Української Народної Партії.

З 1998 року голова Хустської міської організації Української Народної Партії.

2002 – 2010 роки – Хустський міський голова, обіймає цю посаду Михайло Джанда дві каденції поспіль.

На парламентських виборах 2002 року Михайло Джанда був 147 у списку блоку Віктора Ющенка "Наша Україна"

З 2010 року – депутат Хустської міської ради.

У 2011 році – здав кваліфікаційний іспит на право зайняття адвокатською діяльністю.

З 2012 року – здійснює діяльність у сфері права як фізична особа - підприємець.

У 2009 році президентом України Віктором Ющенком Михайло Джанда нагороджений Орденом "За заслуги".

На початку 2012 року Україна хотіла висунути Юлію Тимршенко на Нобелівську премію

dovidka — Wed, 08 Feb 2012 19:14:21 GMT

Харківська обласна організація партії "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" 10 січня почала збір підписів на підтримку висунення колишнього прем'єр-міністра, лідера партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко на здобуття Нобелівської премії миру в 2012 році біля Качанівської колонії. Про це повідомив заступник голови облорганізації Валерій Дудко, передають "nowostimira.com" .

З його слів, представники "Батьківщини" установили два агітаційних намети на перехресті вул. Каштанової й Морозова неподалік Качанівської жіночої виправної колонії, де утримується Тимошенко.

Вони ведуть збір підписів поруч із наметами. "Ми розраховуємо, що ця акція матиме всеукраїнську підтримку", - сказав Дудко, пиишуть "Новости мира" в статті "На Нобелівську премію миру висувають "качанівську ув'язнену".

Він зазначив, що збір підписів планується продовжувати до кінця січня. Після цього їх передадуть в Норвезький нобелівський комітет.

Раніше фракція "Блок Юлії Тимошенко-Батьківщина" у Верховній Раді висловила намір висунути Тимошенко на здобуття Нобелівської премії миру в 2012 році.

Невідомі знесли два намети "Батьківщини" поблизу колонії в Харкові

Невідомі знесли та відвезли два намети активістів партії "Батьківщина", встановлені за кількасот метрів від Качанівської виправної колонії в Харкові, де тримають Юлію Тимошенко,передає "Інтерфакс-Україна ".

"Під'їхали в машині житлово-ремонтної служби, не представилися, ніяких документів не надали. Один навіть залізною палицею ударив по спині нашого представника", - сказала представниця Червонозаводської районної організації "Батьківщина" Юлія Уварова.

Державний виконавець Сергій Нелюба повідомив, що він підходив до учасників акції та зачитав рішення суду від 6 січня, яким забороняється проводити масові акції навколо будівлі колонії.

"Ми запропонували добровільно прибрати намети із символікою партії. Представник партії відмовився, про що було складено відповідний акт. Пізніше намети демонтували, але не виконавча служба", - сказав Нелюба.

У цих наметах збирали підписи за висунення Тимошенко на Нобелівську премію миру.

Депутати Ради від БЮТ мають намір чергувати біля Качанівської колонії

Депутати Верховної Ради від фракції "Блок Юлії Тимошенко-Батьківщина" мають намір установити щоденні чергування біля Качанівської жіночої виправної колонії №54 у Харкові, у якій відбуває ув'язнення Юлія Тимошенко. Про це на брифінгу сказав голова фракції Андрій Кожем'якін.

При цьому він зазначив, що парламентарі відвідують Тимошенко в колонії.

Зі слів Кожем'якіна, фракція обговорювала питання про те, яким чином здійснювати таке чергування, і він припустив, що 11 січня керівництво фракції запропонує, яким саме чином вести чергування.

Депутат висловив упевненість, що представники фракції будуть постійно чергувати в Харкові, але в якій кількості - буде визначено пізніше.

Кожем'якін став офіційним захисником Тимошенко

Лідер БЮТ Андрій Кожем'якін набув статусу офіційного захисника Юлії Тимошенко. Про це Кожем'якін повідомив на брифінгу у Верховній Раді у вівторок.

"З 4 січня я вже є захисником у справі (щодо ЄЕСУ), постанова вже у мене на руках. Однак, на жаль, найближчими днями я ще не матиму права відвідати Тимошенко у цьому статусі, оскільки саме зараз визначається, яку кількість відвідувань надати мені на місяць", - повідомив Кожем'якін.

Зазначимо, чоловік колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко Олександр Тимошенко закликав світових лідерів врятувати його дружину .

"Я закликаю весь світ зрозуміти, що режиму Януковича не потрібна живою Юлія Тимошенко. Я звертаюся до лідерів усіх країн світу з проханням захистити мою дружину від фізичного знищення в катівнях режиму Януковича. У січні 2009 року Юлія Тимошенко рятувала від холодної зими усю Європу, тому зараз треба рятувати її", - заявив він

Довідка: Найжахливіші мікроскопічні монстри. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 15:28:40 GMT

Найжахливіші мікроскопічні монстри:

пиловий кліщ серед частинок домашнього пилу

воша зі своїм яйцем

шершень

довгоножка

тихоходка

мокриця

осіння жигалка

коростяві зудні

м'ясна муха відкладає яйця

самка малярійного комара

муха цеце

попелиці

м'ясна синя муха

гнойова муха

Довідка: Найменша комаха. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 15:01:59 GMT

Оси-крихти, мімаріди - це найменші комахи, чий розмір становить приблизно 0,46 мм.

Довідка: Найдовша тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:57:00 GMT

Найдовшими тваринами є черв'яки-Немертини, виду Lineus longissimus. Найдовший їх представник досягає 55 метрів в довжину.

Довідка: Найшвидша тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:52:02 GMT

Найшвидшим з тварин є хижий птах сапсан. Він може розвинути швидкість до 321 км на годину.

Довідка: Найвища і довга наземна тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:44:16 GMT

Найдовшою і високою наземною твариною є жираф. Він може виростати до 6 метрів у висоту, що приблизно прирівнюється до двоповерхового будинку.

Довідка: Сама повільна тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:38:03 GMT

Садовий равлик сама повільна тварина, яка проходить 48 метрів на годину.

Довідка: Птах, який само високо літає. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:33:02 GMT

Гірські гуси - це птахи, які найбільш високо літають. Є свідчення того, що вони можуть літати на висоті 10,175 метрів і вище.

Довідка: Найтриваліша міграція у тварин. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:25:12 GMT

У полярної крачки найтриваліша міграція з усіх перелітних птахів. Вони долають відстані в 22 400 км. Серед ссавців, чемпіонами з міграції є сірі кити і північні морські слони, які щороку проходять шлях в 20 900 км туди і назад.

Довідка: Сама розумна тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 14:06:10 GMT

Найрозумнішою твариною, крім людини, є шимпанзе, за яким слідує дельфін.

Довідка: Найтриваліша вагітність у тварин. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:59:09 GMT

У азіатських слонів тривалість вагітності становить 19-22 місяці.

Довідка: Найшвидший водний ссавець. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:53:40 GMT

Найшвидшим водним ссавцем є білокрила морська свиня, яка може проплисти 56 км на годину.

Довідка: Найстаріша тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:46:03 GMT

Найстарішою рептилією є галапагоська гігантська черепаха, яка може прожити більше 175 років. Однак серед самих старих тварин є такі представники, як океанічний венус - молюск, який дожив до 405 років.

Довідка: Сама отруйна тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:33:13 GMT

Одна кубомедуза з 60 щупальцями, при тому, що довжина кожного з них становить 4,5 метра, володіє достатньою кількістю отрути, щоб убити 60 дорослих людей.

Довідка: Сама смертоносна тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:24:52 GMT

Самка малярійного комара є найбільш смертоносною істотою в світі. Ці комарі, які переносять малярію, щороку вбивають більше мільйона людей в усьому світі.

Довідка: Найгучніша тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:13:19 GMT

Сині кити видають найгучніші звуки в світі, використовуючи низькочастотні імпульси, чий шум має інтенсивність до 188 децибел. Крики синіх китів можна почути на відстані 800 км. Сині кити також є найбільшими тваринами.

Довідка: Найсильніша тварина. ФОТО

dovidka — Wed, 04 Jan 2012 13:07:08 GMT

Найсильнішою твариною у світі є копепод. Маючи всього один міліметр у довжину, копепод є самою сильною і швидкою багатоклітинною істотою. Щодо свого розміру, копепод рухається з найвищим прискоренням тіла відносно довжини в секунду. Вчені зараз вивчають скакальні здібності цієї тварини, які будуть використовуватися в технології роботів. Копепод вважається в 10-30 разів сильніше, ніж будь-яка машина або тварина в світі.

Маріо Монті: довідка і біографія прем'єр-міністра Італії

dovidka — Mon, 14 Nov 2011 08:24:30 GMT

Маріо Монті народився 19 березня 1943 року в місті Варезе (область Ломбардія). Закінчив престижний міланський університет "Бокконі", отримавши диплом у галузі економічних наук.

Потім закінчив аспірантуру в Єльському університеті, де навчався у лауреата Нобелівської премії з економіки Джеймса Тобіна.

З 1970 по 1985 роки викладав економіку в Туринському університеті. У 1989 році призначений ректором університету Бокконі, а з 1994 року є його президентом.

У 2005 році став першим президентом інституту економічних досліджень "Брейгель". Є міжнародним радником таких компаній, як Goldman Sachs і Coca Cola.

У Єврокомісії він пропрацював у цілому 10 років: з 1995 по 2004 роки був європейським комісаром від Італії, потім його місце посів Франко Фраттіні.

З 1995 по 1999 роки перебував на посаді єврокомісара з питань внутрішнього ринку та послуг, а з 1999 по 2004 роки - з питань конкуренції. З 2005 року він займається консультативної роботою в Брюсселі, а також викладацькою діяльністю.

У 2009 році став членом комісії з питань майбутнього ЄС. Дев'ятого листопада 2011 року Монті призначено довічним сенатором указом президента Італії Джорджо Наполітано.

За всі п'ять років перебування на посту голови держави Наполітано вперше скористався своєю прерогативою призначення довічних сенаторів.

Маріо Монті одружений, батько двох дітей.

Найпопулярніші засоби зв'язку в Україні - це смартфони

dovidka — Tue, 27 Sep 2011 06:50:17 GMT

У нашому шаленому світі, де рішення необхідно ухвалювати відразу, де інформація дорожча за золото, де бути на зв'язку — значить жити, важливу роль відіграють засоби зв'язку, пише "Голос" в статті "Смартфони - найпопулярніші засоби зв'язку в Україні". На початку двадцять першого століття одним з найпопулярніших засобів зв'язку залишаються телефони, смартфони та інші подібні досягнення світової науки.
Що стосується України, то тут останнім часом набирає шаленої популярності смартфон HTS Wildfire S, який на українському ринку коштує близько двох з половиною тисяч гривень.

Цей новий високотехнологічний, але одночасно і мініатюрний, смартфон, який захоплює українців покращеним дисплеєм, а також розширенням об'єму оперативної пам'яті набирає своєї не даремно набирає своє популярності. Варто згадати також, що цей сучасний смартфон можна придбати і в Інтернеті.

Чесно́та

dovidka — Wed, 06 Jul 2011 14:36:10 GMT

Чесно́та — це схильність постійно чинити добрі справи; позитивна моральна властивість характеру людини, що визначається його волею і вчинками.

Три теологічні чесноти:

Віра;
Надія;
Любов;

Чотири кардинальні чесноти за схемою Платона, Святого Амвросія та Томи Аквінського з латинськими відповідниками:

iustitia - Справедливість
fortitudo - Стійкість (Сила духу)
sapientia - Розсудливість (Обачність)
temperantia - Поміркованість (Тверезість)

Сім християнських чеснот

Сім християнських чеснот в порядку святості з протилежними їм смертними гріхами та латинськими відповідниками:

Доброчесність (castitas) — Хтивість (luxuria)
Стриманість (frenum) — Нестриманість (gula)
Щедрість (liberalitas) — Захланність (avaritia)
Старанність (industria) — Лінивство (acedia)
Лагідність (patientia) — Гнів (ira)
Доброзичливість (humanitas) — Заздрість (invidia)
Смиренність (humilitas) — Гординя (superbia)

Римські чесноти

virtus - Мужність (Сміливисть)
dignitas - Достоїнство
pietas - Побожність
gravitas - Серйозність
auctoritas - Авторитет (Владність)
religio - Благочестя (Релігійність)

Мохандус Ганді: Маленьке тіло - може змінювати хід історії

dovidka — Wed, 15 Jun 2011 17:55:05 GMT

Мохандус Карамчанд Ганді (2 жовтня 1869 — 30 січня 1948) — один із керівників і ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Його філософія ненасилля вплинула на національні і міжнародні рухи прихильників мирних змін.

Ганді був наймолодшою і улюбленою дитиною в сім’ї прем’єр-міністра невеликого князівства Порбандар. У маленького, некрасивого і сором’язливого хлопчика склалися надзвичайно близькі стосунки з обома батьками, особливо — з його глибоко релігійною матір’ю.

Дві події вплинули на все його подальше життя: його одруження, яке за індуїстською традицією відбулося коли йому виповнилось 13 років (одружився з Кастурбай, своєю ровесницею), і смерть його батька через три роки після цього.
У сім’ї самого Ганді народилося четверо синів. Від найстаршого Ганді відмовився через пияцтво і розпустність. Старший син невдовзі помер від сифілісу.
4 вересня 1888-го року вісімнадцятирічний Ганді відплив із Бомбея в далекий незнаний світ.
Поїздка до Англії була свідомим вибором не лише родини, але й самого Ганді. Він уже позбувся наївного дитячого переконання, що англійці панують над індусами тому, що їдять м’ясо та палять тютюн. Але в чому ж сила Британської імперії, яка тоді була найпотужнішою державою світу ? Ганді хотів збагнути підвалини тієї сили. А водночас здобути фах, який дозволяв би йому якнайкраще служити своєму знедоленому народові. Вдома його чекали рідні, мати, дружина та маленький син.
Навчання

За три роки у туманному Альбіоні Ганді отримав диплом баристера (адвоката). Він не лише удосконалив свою англійську, а й вивчив ще французьку мову, в Лондонському університеті та Школі права опановував юридичні та природничі науки. Вирішив довести собі та оточуючим, що індус може стати справжнім британським джентльменом, не втрачаючи своєї національної сутності. Молодий Ганді досконало опанував уміння одягатися по-європейському та поводитися в товаристві, навіть брав уроки європейських музики та танців. Проте все це було лише зовнішнім боком його життя.

Саме в Англії небаченої доти інтенсивності набрали його "пошуки істини”, намагання зрозуміти світ та знайти своє місце в ньому, пошуки Бога. Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ганді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга "Світло Азії”, присвячена буддизму.

Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн. Він був у захваті від слів Христа з Нагірної проповіді: "А Я вам кажу не противитися злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому і другу. А хто захоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому”.

В Англії Ганді дізнався: не всі європейці їдять м’ясо, серед них теж є вегетаріанці. Це відкриття його настільки вразило, що він став активістом вегетаріанського руху і навіть певний час був секретарем Асоціації вегетаріанців одного з лондонських районів.

За коротких три роки Ганді досягнув своєї мети — пізнав світ європейської культури та релігії, здобув фах, а водночас залишився щирим патріотом своєї приниженої країни.

Африка

Одержавши в 1891-му році юридичну освіту в Англії, Ганді до 1893-го року займався адвокатською практикою в Бомбеї. У 1893-1914 рр. служив юрисконсультом гуджаратської торговельної фірми в Південній Африці.

Саме в Африці Ганді вперше в житті реально зіштовхнувся з расизмом. В Англії до нього ставилися як до освіченої людини, а в рідному місті він так рідко зустрічав англійців, що ні про яку дискримінацію не йшлося. Однак у провінції Наталь усе було інакше. Ганді змушували їхати на підніжці, а не всередині диліжанса, мовчати, коли його зіштовхували з тротуару. Білий "вищий світ” маленького провінційного містечка не допускав до себе успішного адвоката лише через смаглявий колір його шкіри. Одного разу його викинули з вагона першого класу потягу до Преторії тільки через те, що він не білий.

Досягнувши блискучих успіхів у адвокатській кар’єрі, Ганді 1894 року заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими. Тут Ганді очолив боротьбу проти расової дискримінації та утиску індійців, організовував мирні демонстрації, писав петиції на ім’я уряду. У результаті південноафриканським індійцям удалося домогтися скасування деяких дискримінаційних законів.

У Південній Африці Ганді виробив тактику ненасильницького опору (сатьяГрахи). Під час англо-бурської (1899-1902) та англо-зулуської (1906) війн Ганді створив санітарні загони з числа індійців для допомоги англійцям, хоча, за його власним визнанням, вважав справедливою боротьбу бурів і зулусів; свої дії він розглядав як доказ лояльності індійців до британської імперії, що, на думку Ганді, повинно було переконати англійців надати Індії право на самоврядування.

Сатьяграха, ахімса, свадеші та сварадж

Ахімса, свадеші, сварадж та сатьяграха — чотири стовпи політичної теорії та практики Ганді. Звичайно, політичні погляди Махатми нерозривно пов’язані з його релігійними, етичними та філософськими переконаннями. І повною мірою осягнути суть лише однієї з цих підсистем без глибокого вивчення інших неможливо. Проте обмежені розміри газетної статті дозволяють нам зупинитися тільки на політичній етиці та практиці Ганді.

Далі всі цитати з творів і промов Махатми:

Ахімса — це ненасильство, відсутність гніву та ненависті. "Дослівно кажучи, ахімса означає "невбивство”. Але для мене це — цілий космос значень… Насправді це означає: не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом. У того, хто дотримується цього вчення, не буває ворогів”. За Ганді, тільки базуючись на ахімсі, можна досягти перемоги в політичній боротьбі. Інакше перемога з часом неминуче перетвориться на поразку.

Свадеші (в дослівному перекладі "вітчизняний”) — рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиріччя свого життя сам Ганді користувався виключно найскромнішим одягом та взуттям індійського кустарного виробництва. І закликав до того ж своїх прибічників. Завдяки цьому водночас скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів у Індії, підтримувалися національні товаровиробники, а самі гандисти внаслідок практичного застосування принципу агариграхи — відмови від зайвих речей — морально очищувалися та вдосконалювалися.

Сварадж (у дослівному перекладі "своє правління”) — поступове запровадження в Британській Індії самоврядування аж до здобуття країною цілковитої незалежності.

Серцевиною всієї системи політичних поглядів Ганді була сатьяграха, термін, що походить від слів "сатья” — істина та "аграх” — твердість, "міцно триматися істини”. У перші роки після виникнення сатьяграхи Ганді пояснював її суть європейцям англійськими словами "пасивний опір”, але згодом прийшов до висновку, що це словосполучення несе в собі певний негатив. Між тим сатьяграха "не є зброя слабкого проти сильного”. За Ганді, сатьяграхі — людина, яка зрозуміла суть сатьяграхи і застосовує цей метод боротьби на практиці, — є, безумовно, морально вищою за свого опонента, а отже, сильнішою.

Політичні погляди та переконання

Після повернення на батьківщину (січень 1915 року) Ганді зблизився з партією Індійський національний конгрес і незабаром став одним із лідерів національно-визвольного руху Індії, ідейним керівником конгресу. Після 1-ї світової війни Ганді та його послідовники виступають на багатолюдних мітингах із закликами до боротьби проти англійського панування. Цю боротьбу Ганді обмежував винятково ненасильницькими формами, засуджуючи будь-яке насильство з боку революційного народу.

Така позиція Ганді відповідала інтересам індійської буржуазії, і партія Індійський національний конгрес підтримала її повністю. В 1919-1947 рр. Національний конгрес під керівництвом Ганді перетворився в масову національну організацію, що користувалася підтримкою народу. Залучення мас у національно-визвольний рух є великою заслугою Ганді та джерелом його величезної популярності в народі.

1917-1918 ряд успішних масових виступів у різних районах Індії, він зміцнює свій авторитет. У період післявоєнного підйому національно-визвольного руху (1919-1922) Ганді стає його визнаним вождем. Вироблена ним тактика ненасильницьких масових виступів проти влади - сатьяграха - перетворюється на основний інструмент боротьби. У цій боротьбі особисту мужність Ганді, не зупинявся перед частими голодовками, що піддавався арештам і ув'язнення в тюрми, його близькість до народу, прагнення розділити тяготи його життя завоювали йому любов і відданість мільйонів індійців. Ганді багато чого зробив для поліпшення положення нижчих, найбільш пригноблених і затурканих каст, так званих недоторканих (він ввів по відношенню до них термін "харіджани", "божі діти", нині офіційно прийнятий у пресі і урядових документах). Він невпинно боровся за рівноправність і політичну активізацію жінок. Пропаганда віротерпимості, боротьба проти коммуналізма - войовничої ворожості по відношенню до всіх релігій, окрім власної, винятковість якої відстоюється й возвеличується, - важливі моменти його політичного і філософського кредо. У той же час не можна не відзначити утопічний характер його соціальної концепції Сарводайі - "Товариства загального блага". Велике значення надавалося Ганді заохочення ремесел, ручного ткацтва, прядіння і носіння одягу із домотканої матерії "кхаді". У цьому він бачив не тільки символ повернення до милої його серцю і, зрозуміло, ідеалізованої життя індійського села древніх часів з її уявною простотою. Розпочате перш за все як складова частина кампанії бойкоту англійських товарів і заохочення вітчизняного виробництва ("свадеші"), воно було важливим економічним підмогою для багатомільйонних мас індійських ремісників. Для Ганді та його сподвижників прядіння набуло характеру ритуалу, а ручна прядка ("чаркха") довгі роки була символом партії Конгрес.

Видатний індійський письменник, лауреат Нобелівської премії Рабіндранат Тагор назвав Ганді "Махатмою”, що означає "Велика душа”. Під цим ім’ям він і увійшов до світової історії. Але сам Ганді цього пафосного імені не любив і не хотів, щоб його так називали.

Ганді вдалося дожити до дня здійснення своєї мрії - народження незалежної Індії. Проте трагедія розчленування країни на дві держави, що супроводжувалася братовбивчої різаниною між мусульманами та індусами, потрясла його. Він віддає всі сили боротьбі з релігійним фанатизмом і шовінізмом, і саме в цей час його життя обірвала куля вбивці, індуського фанатика Натхурама Годсе, який зробив кілька пострілів в упор у дворі будинку промисловця і філантропа Бірла в Нью-Делі, куди 30 січня 1948 Ганді по звичаєм приїхав для здійснення молитви в колі своїх шанувальників. Нині вулиця, на якій розташований колишній будинок Бірла, що став музеєм пам'яті Ганді, носить назву "Тіс Джанварі Марг" - "Вулиця Тридцятого січня".

Річниця з дня народження Ганді - Ганді Джаянті - оголошена в Індії загальнонаціональним святом. Різні суспільства, що претендують на збереження ідеології і традицій гандизма, влаштовують у цей день молитви і ручне прядіння. На молитовних зборах переказуються епізоди з життя Махатми, співаються його улюблені релігійні гімни, зачитуються вірші з священної для індусів "Бхагавадгити", Корану, Нового заповіту і писань інших релігій. У Делі основним місцем, пов'язаним з пам'яттю Ганді, є його меморіал - Ганді Самадхі - в Раджгхате (на березі Джамни, недалеко від Червоного форту), де похована частина його праху. Сюди постійно приходять відвідувачі, багато з яких здійснюють молитви, приносять пелюстки квітів, покладають їх на мармурове надгробок, на якому вибито його останні слова - "Хе Рам!" ("О Боже!"). Особливо багато народу збирається тут 2 жовтня.

Поруч з Ганді Самадхі знаходиться музей Ганді Даршан, де відвідувачі Політична філософія Могандуса Ганді не була забутою після його трагічної смерті. Його прямі послідовники розвивали в Індії політичне вчення гандизма, але також життя та погляди Ганді стали натхненний для визвольного руху чорношкірих американців та демократичних революцій у Європі.

Видатні люди про Мохандуса Ганді

"Моральний вплив, який Ганді справив на мислячих людей, — писав Ейнштейн, — є набагато тривалішим, ніж здається можливим у наш час з його надміром грубої сили. Ми вдячні долі, яка подарувала нам такого блискучого сучасника, дороговказ для прийдешніх генерацій”.

Єдиний його одяг — кхаді, шматок грубої домотканої тканини, обмотаний довкола худого тіла, найдешевші саморобні селянські сандалії, одягнуті на босі ноги, а часто — взагалі ніякого взуття, у руках — посох. І все. Більше ніяких речей. Так Мохандус Ганді обійшов пішки та об’їхав потягами третього класу всю величезну Індію.

І водночас "останній лицар Британської імперії” Вінстон Черчілль уважав цього "напівбожевільного пророка” не менш страшним та небезпечним ворогом своєї імперії, над якою ніколи не заходило сонце, ніж Адольф Гітлер. Нацисти намагалися протиставити британській силі, гордині та почуттю власної виключності ще більшу силу та гординю. Ганді — сатьяграху, філософію ненасильницького спротиву темній силі. Гітлер програв, а Ганді виграв.

Ідеї Мохандуса Ганді

"Дотримуйся ахімси в думках та серці”

"Сатьяграха не переможе доти, доки панує ненависть. А тому щоранку, тільки-но прокинувшись і ще не ступивши першого кроку в новий день, скажи собі: мені нема чого боятися у світі, крім Бога; у моєму серці немає ненависті, я не вчиню несправедливості; я здолаю правдою брехню”.

Ідентифікуй себе з тими, заради кого ведеш боротьбу

Дивно й цікаво порівнювати фотографію Ганді, який сидить на підлозі свого ашраму в одному з найбідніших сіл Індії та фотографію впевненого в собі адвоката з Південної Африки, людини заможної, одягненої по-західноєвропейському, такого собі буржуа. Чому ж така величезна різниця? Тому що Ганді прагнув бути єдиним цілим із тим злиденним народом, заради щастя якого він вирішив боротися все своє подальше життя.

Ганді одягався як бідний індійський селянин, їв те, що їсть бідний індійський селянин, їздив виключно потягами третього класу — тими, якими може дозволити собі їздити бідняк.

Наповни боротьбу позитивним змістом

У ході боротьби треба завжди не тільки домагатися ліквідації існуючих інституцій та поглядів, але й чітко уявляти, що ти хочеш запропонувати взамін.

Особисто зустрінься з супротивником

Зустріч необхідна, навіть якщо вона несе в собі загрозу або соратники вважають, що супротивник посідає занадто низьке становище, чи пропонують бойкотувати його. Ганді неодноразово йшов на такий ризик. Він зустрічався з генералом Сматсом, вів переговори з лордом Ірвіном, відвідував текстильних робітників у Ланкаширі, проти яких опосередковано було спрямовано кампанію бойкоту англійських товарів у Індії, промовляв у мусульманських районах, що було дуже небезпечно для індусів — завжди наперекір застереженням своїх соратників.

Не суди інших суворіше, ніж самого себе

Не можна ні в етичному, ні в інтелектуальному плані ставити супротивника нижче від себе, а ставитися до нього так, наче в нього не менш високі етичні мотиви.

Попереджаючи віце-короля Індії лорда Ірвіна про проведення соляного маршу проти державної монополії на сіль, Ганді писав: "Погляньте на вашу платню! Ви одержуєте понад 700 рупій щоденно, тоді як пересічний прибуток індійця становить менш ніж 2 ани на день. Британський прем’єр-міністр отримує лише в 90 разів більше, ніж пересічний англієць. Стаючи на коліна, прошу вас замислитися над цим. Я занадто поважаю Вас як людину, щоб намагатися образити Вас. Можливо, вся сума йде на милосердні вчинки, але система, яка схвалює такий стан речей, заслуговує на те, щоб її скасували”. Годі й казати, що ніяких свідчень витрачання віце-королем хоча б частини своєї платні на "милосердні вчинки” не було.

Будь схильний до компромісу

"Я по суті є людиною, схильною до компромісу, бо ніколи не певен, чи маю рацію”, — казав Ганді. Він вважав, що схильність до компромісу властива істинній суті сатьяграхи. Найбільш відомим прикладом компромісу є пакт, укладений Ганді з віце-королем Індії Ірвіном 5 березня 1931 року.
Власне, це був компроміс між status quo Ірвіна та "повною незалежністю” Ганді. Слово "незалежність” не згадувалося в пакті, "статус домініону” теж. І все-таки це був крок уперед, хоч "жодна із сторін не святкувала перемоги”, бо саме поняття "пакт”, на думку Ганді, символізувало можливість на рівних підставах вести переговори між гнобителем і гнобленим.

Борися проти справи, а не проти особи, яка за нею стоїть

"Ненавидіти британську систему управління, а не самих британців”, — неодноразово закликав Ганді своїх учнів.

Не використовуй слабкостей супротивника

І під час Першої, і під час Другої світових війн, коли Британія опинялася у скруті, Ганді категорично заперечував проти того, щоб "завдавати їй удару в спину”. Не використовуй важке становище свого супротивника, якщо воно спричинене не самим конфліктом з тобою чи кампанією, а дай йому відчути, що тиск, який чиниться на нього, є результатом ним самим завданої несправедливості.

Не торгуйся

Під час дуже важливих переговорів 1920 року, які Ганді вів з метою об’єднання індуїстів і мусульман, мусульмани запропонували: вони не різатимуть корів (тварин, священних для індуїстів), а індуїсти натомість підтримають їхній рух за халіфат. Ганді відмовився пов’язувати цих два питання. Він заявив, що індуїсти підтримають вимоги щодо халіфату без будь-якої компенсації, позаяк ті вимоги справедливі.

Не залежи від допомоги ззовні

"Якщо народ не є готовий на самопожертву заради високої мети, жодна допомога ззовні не допоможе йому вибороти власну свободу”.

Будь готовий до самопожертви

"Будь готовий вкласти всі свої фізичні й духовні сили в боротьбу за справу, в яку ти віриш, і, якщо це буде необхідно, пожертвувати власним життям заради справи й заради людей, а не заради самої жертви”.

Вживайся у світогляд супротивника

Ганді вимагає такої ідентифікації із супротивником, щоб бути в стані побачити ситуацію його очима і пояснити її так, як він сам її пояснює. Однак це не означає, що політичні дебати зводяться до засвоєння аргументів супротивника. Треба намагатися переконати супротивника у помилковості його суджень, але в такий спосіб, щоб він сам збагнув і визнав свою помилку.

Не приховуй своїх планів

"Із жодної таємної організації, якою великою вона б не була, не може вийти нічого доброго. Утаювання має на меті зведення захисної стіни навколо чогось. Ахімса відкидає такий захист”.

Визнавай свої помилки

Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ганді відмінив кампанію сатьяграхи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства. "Було величезною помилкою закликати до ненасильницького повстання народ, який ще не дозрів до розуміння ненасильства”.

Не вдавайся до саботажу

Ганді виступав проти нищення будь-якого урядового майна чи об’єктів інфраструктури на знак протесту: "Знищення мостів, скажімо, з допомогою динаміту, не призведе до ліквідації зла, а спровокує ще більше зло”.

Віддай перевагу насильству перед боягузтвом

Під час однієї з акцій не-співпраці чоловіки — жителі кількох сіл — утекли від каральної експедиції, покинувши напризволяще свої домівки, жінок та дітей. "Я дорікав їм за боягузтво, а вони безсоромно прикривалися ненасильством. Ненасильство вимагає великої мужності. Боягузтво цілком несумісне з ненасильством. Я хочу, щоб і індуси, і мусульмани плекали в собі мужність і були готовими вмерти, не вбиваючи. Якщо ж у них немає такої мужності, хай ліпше розвивають мистецтво вбивати і бути вбитими, ніж тікають від небезпеки, мов боягузи. У цьому разі насильство краще, ніж утеча”.

Цитати

Жахлива звичка стверджувати, що інші міркують неправильно, а ми — правильно. І що ті, хто дотримується протилежних поглядів — вороги.

Людина — господар своєї долі в тому сенсі, що у неї є свобода розпоряджатися власною свободою. Але до чого це призведе — людині невідомо.

Цінність ідеалу в тому, що він віддаляється по мірі того, як ми наближаємось до нього.

Як тільки повіриш в те, що досягнув ідеалу — подальший розвиток зупиняється і починається зворотній рух.

Так само, як людина не буде турбуватися про життя в іншому тілі, окрім її власного, так і нації не люблять жити під керівництвом інших націй, якими б благородними та великими вони не були.

Маленьке тіло, яке рухається духом і надихається незгасаючою вірою в свою місію, може змінювати хід історії.

Потрібно знати, коли діяти, а коли утриматися від дій. Дія і бездіяльність в окремих ситуаціях не суперечать одне одному.

Право піддавати людей суворій критиці має лише той, хто переконав їх у своїй великій любові до них.

Кожен з нас, хто бажає цього, може прислухатися до свого внутрішнього голосу. Він є всередині кожного з нас.

Безстрашність обов’язкова для розвитку інших благородних якостей. Без мужності неможливо шукати істину чи турботливо зберігати любов.

Світ достатньо великий, щоб задовольнити потреби кожної людини, але занадто малий, щоб задовольнити людську жадібність.

Життєвий шлях Його Святості Далай-лами XIV

dovidka — Wed, 15 Jun 2011 17:11:12 GMT

Буддійський чернець Тєнзин Гьяцо Його Святість Далай-лама XIV народився 6 липня 1935 року в селянській сім'ї на північному сході Тибету в провінції Амдо в маленькому селі Такцер, що знаходиться недалеко від озера Кукунор. Дитині дали ім'я Лхамо Дхондруб.

У 1909 році Е.С. Далай-лама XIII, здійснюючи паломництво по святих місцях, відвідав село Такцер. Він відмітив красу цього місця і сказав, що хотів би повернутися сюди знову.

Коли в 1933 році помер Е.С. Далай-лама XIII, його тіло, згідно традиції, забальзамували і посадили на трон. Через якийсь час голова померлого обернулася на північний схід - туди, де ченцям належало шукати його реінкарнацію. Незабаром регент-правитель, дивлячись у священне озеро Лхамой, побачив віддзеркалення: триповерховий монастир з бірюзовим дахом і поруч селянський будинок під ялівцевим дахом. "Це було житло моїх батьків, - розповідає Е.С. Далай-лама XIV. - Пройшло багато часу, щоб знайти наш будинок". Тільки у 1937 році в село Такцер прибула особлива група лам, що шукала нове втілення Далай-лами.
Втілення Далай-лами було розпізнане в дворічному Лхамо Дхондрупе, "лами з пошукової групи прийшли до нас і розклали переді мною, дворічним, речі, серед яких були декілька що належали покійному Далай-ламі. Я відразу вибрав їх з купи і сказав: "Це моє". Так було визначено, що саме в мене вселилася душа померлого, і я був визнаний черговим втіленням Будди". Після відповідних випробувань Лхамо Дхондруп був визнаний реінкарнацією Його Святістю Далай-лами XIII. Зведення на трон Далай-лами XIV відбулося 22 лютого 1940 року в столиці Тибету Лхасе.

Визнаний Далай-ламою Лхамо Дхондруб отримав нове ім'я - Джецун Джампел Нгаванг Йеше Тензин Гьяцо. Серед можливих переведень цих численних епітетів : "Святий", "Ніжна слава", "Великомилосердний", "Захисник віри", "Океан мудрості". Тибетці зазвичай називають його Йеше Норбу - "Всевиконуюча коштовність", або просто Кундун - "Присутність".
Навчання Далай-лами проходило по традиційній тибетській системі з двома офіційними наставниками - Лингом Ринпоче і Триджангом Ринпоче.
У програму навчання входили "п'ять великих наук" (логіка, тібетське мистецтво і культура, санскрит, медицина, буддійська філософія) і "п'ять малих" (поезія, музика і драматичне мистецтво, астрологія і словесність).

Приступивши до учбових занять в шестирічному віці в двадцять чотири роки Далай-лама склав попередні іспити в трьох головних монастирських університетах Тибету : Дрепунге, Сірка і Гандене, а завершив навчання в двадцять п'ять років, присудженням вищої міри доктора буддійської філософії - геше лхарамба. Фінальні іспити проходили у присутності 20 000 учених-ченців, в головному храмі Лхаси під час щорічного молитовного фестивалю Монлам взимку 1959 року.
17 листопада 1950 року, після вступу в Тибет військ Народної Визвольної Армії Китаю, Його Святість Далай-лама, якому було тоді всього 16 років, перейняв на себе політичні повноваження, ставши главою держави і уряду. У течії дев'яти років Далай-лама невпинно робив спроби мирного врегулювання тибето-китайского конфлікту з владою КНР. У 1954 він їде в Пекін для проведення мирних переговорів з Мао Цзе-дуном і іншими китайськими лідерами, у тому числі з Джоу Эн-лаем і Ден Сяо-пином. У 1956, відвідуючи Індію у рамках святкування 2500-річчя з дня народження Будди, він проводить ряд зустрічей з прем'єр-міністром Індії Джавахарлалом Неру і прем'єр-міністром Китаю Джоу Эн-лаем для обговорення ситуації, що загострилася, в Тибеті. Проте зусилля Його Святості із мирного врегулювання тибето-китайского конфлікту зводилися нанівець жорсткою політикою Пекіна в східному Тибеті, яка призводила до руйнування традиційного способу життя Тибетців. Тривало масове створення колгоспів, усувалося кочевництво, знищувалися монастирі (так в цілому 6000 буддійських монастирів було зруйновано).
Жорстка політика влади КНР в Тибеті спричинила народні хвилювання. Рух опору швидко поширився по усьому Тибету і 10 березня 1959 року в столиці Тибету Лхасе спалахнуло безпрецедентне по своєму розмаху народне повстання. Його учасники вимагали від китайської влади піти з Тибету і затверджували незалежність своєї країни. Тибетське народне повстання було жорстоко придушене китайською армією. Ці події привели до того, що в ніч на 17 березня 1959 року Його Святість Далай-лама XIV був вимушений залишити Лхасу і емігрувати у вигнання. Політичний притулок надала йому Індія.

Разом з Його Святістю у вигнання за ним послідувало близько 80 тисяч тибетців. З 1960 року Далай-лама влаштувався в індійському містечку Дхарамсала, яке називають "маленькою Лхасой". У Дхарамсале розташувалася і штаб-квартира тибетського уряду у вигнанні.

Сформувавши новий тибетський уряд у вигнанні, Його Святість поставив першочергове завдання для виживання тибетців в умовах вигнання і в порятунку своєї традиції і культури. Для цієї мети були засновані поселення тибетських біженців, основним заняттям яких стало сільське господарство. Економічний розвиток і створення системи освіти сприяв вихованню нового покоління тибетських дітей, що прекрасно знають свою мову, історію, релігію і культуру. У 1959 році був створений Тибетський інститут драматичних мистецтв (TIPA), а також Центральний інститут вищої тибетології - вищий учбовий заклад для тибетців, що проживають в Індії. Для збереження великих зборів навчань тибетського буддизму - основи тибетського способу життя, у вигнанні було побудовано понад 200 монастирів. За роки вигнання, своєю діяльністю Далай-лама зумів добитися не лише відновлення в Індії основних монастирських тибетських центрів, але і прогресу в традиційній системі освіти і структури громадського самоврядування тибетської діаспори.
З метою захистити права свого народу, Його Святість Далай-лама XIV як світський лідер Тибету включився в міжнародне громадське життя. Упродовж десятиліть, відвідуючи країни Заходу і Сходу, він неухильно проповідував і розвивав ідею миру як основи життя людського співтовариства; співчуття і любові - як всесвітній релігії і також ідею загальної відповідальності. Чудово, що він не лише проповідував ці ідеї, але і втілював їх у життя у сфері міжрелігійних стосунків і політики, продовжуючи шукати вирішення тибетської проблеми винятково з позицій принципу не насильства.
Починаючи з перших років вигнання, Його Святість неодноразово звертався в Організацію Об'єднаних Націй з проханням про сприяння у вирішенні тибетського питання. В результаті Генеральною Асамблеєю ООН ухвалили три резолюції (у 1959, 1961 і 1965), що закликають Китай шанувати права людини в Тибеті і прагнення тибетців до самовизначення.
У 1963 році Його Святість проголосив демократичну конституцію, засновану на буддійських принципах і Загальній декларації прав людини як моделі майбутнього вільного Тибету. Сьогодні тибетський парламент формується на основі виборів. Його Святість постійно підкреслює необхідність демократизації тибетської адміністрації і неодноразово заявляв, що після вирішення тибетського питання він не буде займати жодної політичної посади.
Складовою частиною буддійського світогляду Далай-лама вважає екологічний підхід до положення людини у світі. Темі екології присвячено багато його виступів, включаючи знаменитий "План світу з п'яти пунктів", викладений в 1987 році на Нараді Конгресу США з прав людини. План передбачав припинення масового переселення китайців в Тибет, відновлення основних прав людини і демократичних свобод. У згоді з цим планом вирішення тибетської проблеми бачилося в компромісному варіанті статусу Тибетської автономії. План з'являвся як програма перетворення усієї території Тибету в зону світу, виведення китайських військ і очищення землі від ядерної зброї, припинення використання Китаєм території Тибету як місця для виробництва ядерної зброї і поховання радіоактивних відходів. План передбачав відновлення і охорону довкілля : створення унікального природного заповідника - найбільшого біосферного парку і "лабораторії" духовної практики, а також перетворення Тибету в притулок для усіх організацій, які виступають за зміцнення світу і захист усіх форм життя.
15 червня 1988 року в Страсбурзі Його Святість висунув розширений варіант "Плану з п'яти пунктів", запропонувавши демократичне самоврядування в Тибеті "в співпраці з Китайською Народною Республікою".
2 вересня 1991 року тибетський уряд у вигнанні оголошує Страсбурзька пропозиція недійсною через закритість і негативний настрій китайського керівництва по відношенню до висунених в Страсбурзі пропозицій.
9 жовтня 1991 року виступаючи в Єльському університеті в США, Його Святість Далай-лама XIV сказав, що хотів би відвідати Тибет, щоб особисто оцінити політичну ситуацію, що склалася. "Я дуже турбуюся, - сказав він, - що ця вибухонебезпечна ситуація може спричинити спалахи насильства. Я хочу зробити усе, що в моїх силах, щоб цьому запобігти. Мій візит став би новою можливістю для досягнення розуміння і створення основи для знаходження рішення шляхом переговорів".
З 1967 року Його Святість Далай-лама зробив низку подорожей по країнами, які розташовані на п'яти континентах Землі, побувавши в 46 країнах світу. Його Святість тричі відвідував СРСР - в 1979, 1982 і 1986 роках. На початку 90-х також їздив до Росії. В 1991 і 1992 роках він відвідав традиційні буддійські республіки: Бурятію і Агинский Автономний Округ, Туву і Калмикію, а в 1994 році знову побував в Москві. У 1996 році по дорозі в Монголію Його Святість Далай-лама знову відвідує Москву, а в листопаді 2004 року після десятирічної перерви, Його Святість приїжджав з коротким пастирським візитом в буддійську республіку Калмикію. Проте, чинна влада Росії вирішила не приймати Далай-ламу, щоб не псувати відносини з КНР.
Велика роль Його Святості Далай-лами у відстоюванні не сектантського підходу до буддійського Вчення і традицій як в самому тибетському суспільстві, так і в західному світі. Передаючи практики і навчання усіх чотирьох шкіл тибетського буддизму і постійно підкреслюючи їх рівну цінність і фундаментальну єдність, Його Святість Далай-лама виступає як один з основних лідерів буддистів всього світу.
У 1973 році у Ватикані Його Святість Далай-лама XIV зустрічався з Його Святістю Папою Римським Павлом VI. На прес-конференції в Римі в 1980 він виразив надію на зустріч з Іоанном Павлом II : "Ми живемо в період колосальної кризи, в період подій, що бентежать світ. Неможливо знайти душевний спокій, якщо немає гарантій безпеки і гармонії у відносинах між народами. Ось чому з вірою і надією я чекаю зустрічі зі Святішим Батьком, щоб обмінятися ідеями і почуттями і вислухати його судження про те, як ми можемо відкрити двері до світу і спокою у відносинах між народами". Перша зустріч Його Святості Далай-лама XIV з Його Святістю Папою Римським Іоанном Павлом II відбулася у Ватикані в 1980 році, наступні їх зустрічі відбулися в 1982, 1990, 1996 і 1999 року.
У 1981 Його Святість розмовляв з єпископом Кентерберийским Робертом Ранси і іншими лідерами англіканської церкви в Лондоні. Він також зустрівся з лідерами ісламською, римо-католицькою і іудейською церквами і виступив на конгресі світових релігій, де в його честь була проведена міжконфесійна служба.
"Я завжди вірю, - говорив він, - що набагато краще, якщо у нас буде широка різноманітність релігій, широка різноманітність філософії, ніж одна релігія або філософія. Це необхідно внаслідок того, що у людей різні ментальні схильності. У кожної релігії є свої унікальні ідеї і методи. Вивчаючи їх, ми збагатимо власну віру".

Обґрунтування свого бачення любові як об'єднуючого принципу усіх релігії Його Святість проводить практично в усіх релігійних проповідях, у світських лекціях, виступах. Спеціально звернені до цієї теми його роботи : "Compassion and the Individual" (Співчуття і особа), "Dimensions of Spirituality" (Виміри духовного світу).
Приклад унікальної особи цього ченця-мислителя-політика мав значення для професіоналів великої світової політики. Такі роботи Далай-лами як: "Place of Ethics and Morality in Politics" (Місце моральності та моралі в політиці); "Spiritual Contribution to Social Progress" (Вклад духовності в соціальний прогрес); "Compassion in Global Politics" (Співчуття у світовій політиці), "The Global Community and the Need for Universal Responsibility" (Світова спільнота і потреба в загальній відповідальності), були високо оцінені у всьому світі.

З 1973 року, коли Його Святість Далай-лама XIV уперше відвідав країни заходу, багато зарубіжних інститутів і університети присуджували йому нагороди і почесні вчені звання на знак визнання його блискучих праць за буддійською філософією і активної пропаганди міжрелігійного діалогу, рішення міжнародних конфліктів, питань, пов'язаних з порушенням прав людини і забрудненням довкілля. Вручаючи Його Святості премію імені Рауля Валленберга (нарада Конгресу США з прав людини), конгресмен Том Лантос відмітив: "Мужня боротьба Його Святості Далай-лами свідчить про те, що він є провідним лідером в боротьбі за права людини і мир у всьому світі. Його невичерпне прагнення покласти край стражданню тибетського народу за допомогою мирних переговорів і політики примирення вимагає колосальної мужності і жертовності". Серед численних премій і нагород, присуджених Його Святості за його заслуги в боротьбі за мир і дотримання прав людини, : філіппінська премія Магсейсея (відома як "Нобелівська премія Азії"); гуманітарна премія імені Альберта Швейцера (Нью-Йорк, США); премія імені доктора Леопольда Лукаса (Німеччина); "Премія пам'яті" (фонд Даниеля Міттерана, Франція); "Нагорода за лідерство в області миротворчої діяльності" (фонд "Ядерного століття", США); нагорода "За мир і об'єднання" (Національна мирна конференція, Нью-Делі, Індія) і Перша премія Фонду Сарториуса (Німеччина). Гуманістична діяльність Його Святості Далай-лами XIV отримала широке визнання у світі, виразилося в присудженні йому Нобелівській премії світу в 1989 році. Рішення норвезького Нобелівського комітету про присудження Премії світу Його Святості Далай-ламі викликало схвалення усієї світової спільноти (за винятком Китаю). Комітет підкреслив, що "Далай-лама у своїй боротьбі за звільнення Тибету неухильно виступає проти застосування насильства. Він закликає до пошуку мирного рішення, заснованого на терпимості і взаємній пошані, з метою збереження історичної і культурної спадщини свого народу".
10 грудня 1989 року Його Святість Далай-лама XIV прийняв Нобелівську премію від імені усіх, хто піддається гонінням, усіх, хто бореться за свободу і працює в ім'я світу в усьому світі, а також від імені тибетського народу. "Ця премія, - заявив Його Святість, - підтверджує нашу переконаність в тому, що зброєю правди, мужності та рішучості Тибет доб'ється звільнення. Наша боротьба має бути ненасильницькою і вільною від ненависті".

Його Святість також направив слова підтримки очолюваному студентами демократичному руху в Китаї: "Народний демократичний рух в Китаї був жорстоко придушений. Але я не думаю, що демонстрації протесту не принесли плодів, бо дух свободи знову увірвався в серця китайського народу, і Китай не зможе встояти перед цим духом свободи, що захлеснув сьогодні багато частин світу. Мужні студенти і їх прибічники показали китайському керівництву і всьому світу обличчя справжнього гуманізму, властиве цій великій нації".
Свою життєву філософію Його Святість Далай-лама виражає на зустрічах з політичними, громадськими і релігійними діячами, а також в численних публічних лекціях тих, що проходять в різних країнах світу і відкритих публікаціях. Найбільш популярною публікацією у світі є стаття Його Святості Далай-лами "A Human Approach to World Peace" (Людський підхід до світу на землі), що демонструє кредо його світогляду. Із спеціальних робіт Його Святості Далай-лами XIV з проблеми екології відомі: "Tree of Life. Buddhism and Protection of Nature. With a Declaration on Environmental Ethics by His Holiness The Dalai Lama (Дерево життя. Буддизм і захист природи. З Декларацією Його Святості з природозахисної етики); "His Holiness the XIV Dalai Lama on the Environment", - в перекладі: Його Святість Далай-лама XIV. Життя на Землі: Лекції і статті з проблеми екології. Збірка. М., 1996.

Окрім численних лекцій і робіт після, власне, буддійської філософії і психології, що мають унікальне значення для сучасного Західного світу, зацікавленого в знайомстві з древньою буддійською культурою, Його Святість грає важливу роль в процесі взаємовивчення і збагачення буддизму і сучасної науки. Він є ініціатором і неодмінним учасником проведення регулярних наукових конференцій, організованих як діалог тибетської традиції і сучасної науки в різних галузях знань. Своє розуміння принципів співвідношення науки і духовності Його Святість виклав у статті:

"Meeting - Points in Science and Spirituality" (Загальні пункти науки і духовності).

Його Святість часто говорить: "Я - усього лише простий буддійський чернець, не більше, не менше". Він веде життя буддійського ченця. У Дхарамсале він прокидається в 4 ранку, медитує, читає молитви і витримує жорсткий графік офіційних зустрічей, аудієнцій, релігійних практик і церемоній. Кожен свій день він завершує молитвою. Відповідаючи на питання про джерело свого натхнення, він часто приводить свій улюблений чотиривірш з праці прославленого буддійського святого Шантидеви :


Доки триває простір
Доки живі живуть
Нехай у світі і я залишуся
Страждань розсіювати імлу.

Особлива місія Матері Терези

dovidka — Wed, 15 Jun 2011 16:26:59 GMT

"Дозволь мені проповідувати любов не словами, але прикладом мого життя, силою потягу, надихаючим впливом моїх справ, що показують всю глибину любові, яка палає в моєму серці".

(Молитва Матері Терези)
Мати Тереза піднімалася о 3.30 ранку. Після короткої служби та легкого сніданку починалося служіння. Протягом дня вона виконувала ту ж роботу, що й інші сестри, навіть чистила вбиральні, коли підходила її черга. Часто вона працювала весь день, не зупиняючись, щоб перепочити чи вгамувати спрагу. Тих, до кого поспішала Мати Тереза, вона називала «мої люди». Надихаючи всіх своїм ентузіазмом, вона постійно знаходила нові й нові способи допомогти страждаючим.
Так одного разу, на борту літака, під час обіду, вона звернулася до пасажирів з проханням передати їй залишки, які лишились незайманими після їжі хліб, печиво, страви. - «Це для моїх бідняків, - пояснила вона. - Я вам дуже дякую за допомогу!»
Вона вірила в людей. Вона вірила, що людина створена для любові і добра, створена, щоб бути щасливим і дарувати щастя іншим.В її присутності співрозмовники відчували себе осмисленою частиною творіння - вона променисто і розумно дивилася в обличчя світу, дивилася вам в очі, вибачаючись, що змушена поспішати. Не говорила слів про Бога - щомиті, але про Нього свідчила. Вона радісно робила те, що опинилося за межами людських інтересів: говорила нікому не потрібному, нічим не примітному, нужденному, і калікам, які погано пахнуть, дурному і поганому: «Ти не один!».

Індія - країна, максимально пристосована для християнського подвигу. Її жителі бідні, схильні до страшних хвороб, сповідують те, що церквою сприймається з неприхованою неприязню. 38-річна добре влаштована католицька черниця, здійснюючи чергову звітну поїздку, усвідомила, що з надійних стін обителі їй доведеться піти у нетрі. Рішення прийшло до неї в поїзді, який віз її в туберкульозну лікарню. Мати Тереза безмежно любила людей. Своїм життям вона показала, що любов робить дива. Вона показала, що людська душа прекрасна, душа кожного з нас. Вона захоплювалася людьми, вчилася у них, використовувала будь-яку можливість, щоб послужити їм. «Для мене кожна людина у світі унікальна. Кожна надзвичайно важлива »- ці слова показують глибину любові Матері Терези до людей,« бо від надлишку серця говорять уста ». Маленька, суха, усміхнена бабуся. Проникливий погляд, рухливе обличчя, грубі, непропорційно великі натруджені селянські руки.
Неймовірна албанська старенька зробила рухливі клініки, які їздять по всьому світу і надають допомогу прокаженим. Вона організувала першу клініку для заражених СНІДом. Вона створила притулки для хворих у Гарлемі. Вона встигала скрізь, а світ із здивуванням відзначав, що після чергового інфаркту, малярії та інших хвороб її діяльність тільки розширювалася. Мати Тереза не давала інтерв'ю. Вона знала: немає часу, її чекають. Їй дарували неймовірні машини - вона продавала їх і на виручені гроші будувала госпіталь. Їй жертвували, журналісти хитро запитували: «Чи морально брати гроші з рук диктаторів? Папаша Дювальє виписав чек ... »Старенька посміхалася і сухо відповідала:« Не варто звертати уваги на те, що хтось скаже. Треба просто робити свою справу». Відкинувши особисті інтереси, слухати те, що тобі дають чути, дивитися те, що тобі показують, приймати те, що є перед тобою тут і зараз. Сестер навчають дев'ять років. Кожна має підтвердити своє покликання. Кожна повинна дотримуватися обітницю бідності і обітницю служіння бідним. Вони не можуть працювати на багатих і брати гроші за зроблене, якими б мотиваціями це не було продиктовано. Вони повинні зберігати постійну емоційну рівновагу, зберігати діяльний спокій і не відчувати потреби розповідати й обговорювати пережите і побачене, яким би воно не було. Вони повинні торкатися до хворих і вміти це робити з любов'ю. Вони повинні розуміти, що потрібно їхнім підопічним.
Це робота нескінченна, так як хвороби і нещастя незламні в роді людському. Вона безглузда, тому що вмираючі вмирають, жебраки голодують, алкоголіки повертаються до свого хворобливої пристрасті. Навіщо ж?

Історія життя
Мати Тереза народилася 16 серпня 1910 р. в Скоп'є (Югославія), в заможній родині албанських католиків. При хрещенні, 27 серпня, вона отримала ім'я Гонжа-Агнеса. Батьки Гонжи були глибоко віруючими людьми. Кожен вечір сім'я збиралася на спільну молитву, регулярно брала участь у Святій Месі. Раз на тиждень мати разом з дітьми відвідувала у місті хворих, відносила бідним їжу та одяг. Вона хотіла, щоб її діти були чуйними до людської потреби і вчилися любити своїх ближніх. Вона часто нагадувала їм: «Вам пощастило, ви живете в гарному будинку, у вас є їжа, одяг, ви ні в чому не відчуваєте потреби. Але ви не повинні забувати, що безліч людей відчуває голод; є діти, яким нічого їсти, що одягти, а коли вони хворіють, у них немає грошей на лікування ».
«... Господи, допоможи мені почесть благо ближнього понад мого власного. Та буду я працювати зрозуміти його, а не шукати у нього розуміння, та буду я працювати любити його, а не шукати в нього любові ... » Так молилася Мати Тереза разом з сестрами, так моляться вони тепер, після її смерті. У 1979 році вона отримала Нобелівську премію миру. Всю її вона вклала в свою місію.
Як і інші гроші, якими її нагороджували. З нобелівського лауреатства вона отримала вигоду: з того моменту вона могла неголосно, але владно зупиняти війну - нехай ненадовго, як у Бейруті - тільки на час, необхідний для евакуації 37 дітей із зони вогню. Це дуже мало, мізерно - у порівнянні з глобальними проектами століття. Але там, де вимірюють і вважають, інші критерії.

Гонжа була кращою ученицею в класі - завжди радісна, привітна, готова надати допомогу іншим. Вона брала активну участь у житті парафії, співала в хорі, грала на гітарі, писала вірші, парафіяльна громада була для неї другою сім'єю.
Гонжа навіть думала про те, щоб присвятити себе музиці чи літературної діяльності - дівчина була талановита, її роботи друкувалися в місцевій газеті. Трагічним переживанням для сім'ї стала раптова смерть батька в 1919 р. Перші роки після смерті батька були для сім'ї дуже важкими, але мати, жінка з сильною вірою, вміла долати труднощі. «Мама вчила нас молитися і допомагати людям, яким важко. Навіть після смерті батька ми були щасливою родиною. Ми вчилися цінувати молитву і працю, - згадувала Мати Тереза. - Багато бідняків у Скоп'є і його околицях знали наш будинок. Ніхто ніколи не йшов від нас з порожніми руками. Кожен день хтось з нами обідав, це були бідняки, люди, у яких не було нічого ».

Покликання
Мати Тереза завжди з хвилюванням згадувала той момент, коли вона вперше відчула покликання до життя в монастирі: «Мені було 12 років, коли в моїй душі народилося гаряче бажання цілком належати Богові. Я відчула, що Господь закликає мене до того, щоб я стала черницею і присвятила все своє життя Йому. Але тоді я намагалася відкинути від себе ці думки, тому що не хотіла ставати черницею. І лише набагато пізніше, коли мені було 18 років, я відповіла на заклик Господа ». Господь Бог бажає привести кожну людину до повноти щастя. Наш земний шлях - це болісний шлях звільнення від рабства гріха і егоїзму, шлях «дозрівання» до святості та безкорисливої любові. Для кожної людини Господь Бог «накреслив» найкращий життєвий шлях, і дуже важливо вміти під час молитви «прочитати» Божий задум, прийняти його і сміливо піти за голосом покликання. Агнеса (Мати Тереза) на перших порах намагалася відігнати від себе думки про чернече життя. Однак вона багато часу присвячувала молитві і посту, намагаючись розпізнати Божу волю. Запитавши свого духовного батька, як знайти упевненість в тому, що Бог дійсно закликає її, почула відповідь: «Найкращим критерієм є глибока радість при думці про цей життєвий шляху, на який закликає тебе Бог».

У серпні 1928 р. Гонжа відправляється на духовні вправи в санктуарій Матері Божої в Летніци, де після декількох днів молитви приймає остаточне рішення стати місіонером і цілком присвятити себе Богу. Цьому рішенню передувала довга внутрішня боротьба: прихильність до сім'ї, мрії про власних дітей та будинок ... Але відповівши Богу «так», вона відчула, як її серце наповнилося неймовірною радістю. Гонжа написала листа з проханням прийняти її до Згромадження Сестер Богоматері Лоретанської в Ірландії, які займалися підготовкою вчителів для початкових шкіл в Індії. Її прийняли. У вересні 1928 р. Агнеса вирушила до Дубліна, де почала формацію в постулаті. Разом із сукнею черниці вона отримала також і нове ім'я - Марія Тереза Дитятка Ісус. Прикладом святості стала для неї св. Тереза з Лізьє, зарахована до лику святих у 1925 р. У січні 1929 р. черниця Марія Тереза вирушила в далеку подорож до Калькутти. У будинку громади в Дарджилінзі вона почала формацію в новіціяті, а через два роки промовила перші чернечі обітниці. «Це були прекрасні дні в моєму житті», - згадувала Мати Тереза. 24 травня 1937 вона вимовила остаточні обітниці. У цей день Мати Тереза повністю віддала себе в розпорядження свого єдиного Улюбленого Ісуса Христа, щоб силою Його любові змінювати світ, перемагаючи будь-яке зло. Незабаром настоятель повідомила, що сестра Тереза повинна повернутися до Калькутти, щоб приступити до обов'язків вчительки географії та історії в школі ім. Пресвятої Діви Марії. У 1944 р. сестра Тереза стала директором цієї школи. Учениці її обожнювали, так як вона завжди ставилася до них, як до своїх улюблених дітей, і в той же час висувала до них високі вимоги, як любляча мати.

Особлива місія
У вересні 1946 р. сестра Тереза мала брати участь у щорічних чернечих духовних вправах в Дарджилінзі, в будинку новіціяту, розташованому в мальовничому місці біля підніжжя Гімалаїв. Вона їхала туди в переповненому поїзді, який йшов дуже повільно, зупиняючись на кожній станції. Сестра Тереза могла бачити натовп людей, дуже бідних, багато хто з них були вкрай виснажені і вмирали від голоду. Інтуїція віри, що випливає з любові до Ісуса, підказувала їй, що ці найбідніші з бідних були такими ж улюбленими дітьми Бога, як і її учениці із заможних сімей. Спостерігаючи за матерями, які з величезною ніжністю притискали до себе дітей, вона розуміла, як сильно страждають ці жінки, бачачи своїх дітей вмираючими від голоду. Це глибоко вразило сестру Терезу. По-новому прозвучали в її серці слова Ісуса: «Так, як ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили». Для неї стало очевидним, що, вимовляючи остаточні обітниці, вона дала обітницю самого Ісуса, страждає в цих людях. Вона відчула, що зобов'язана подбати про свого Улюбленого, що перебуває в жебраках і стражденних людей. «Я відчувала, - через роки писала Мати Тереза, - що Господь чекає, щоб я добровільно відмовилася від спокійного життя в моєму ордені і вийшла на вулиці служити жебракам. Це було ясна і чітка вказівка: я повинна була покинути стіни монастиря, щоб жити серед жебраків. І не просто жебраків. Він закликав мене служити зневіреним, самим убогим в Калькутті - тим, у яких не було нікого і нічого, а тим, до яких вже ніхто не хоче наближатися, тому що вони заразні, брудні, на них повно паразитів; тим, які не можуть навіть йти просити милостиню, тому що вони голі, у них немає навіть лахміття, щоб прикрити тіло; тим, які вже не можуть їсти, тому що від виснаження у них немає сил навіть на це, тим, які в знемозі падають на вулицях, усвідомлюючи, що вмирають; тим, які вже не плачуть, тому що у них вже немає сліз. Саме таких людей показав мені Ісус під час цієї подорожі, і Він побажав, щоб я полюбила їх. Богові потрібна була моя бідність, моя слабкість, моє життя для того, щоб проявити свою любов по відношенню до самих убогих ... ».


Страждання справжньої любові
Мати Тереза часто говорила, що справжня любов невіддільна від страждання, що «убогість створив не Бог, а я і ти, тому що ми не вміємо ділитися». Жебраки, яким вона хотіла служити, були найчастіше хворі, покриті виразками, серед них було багато прокажених. Всі вони потребували медичної допомоги. Тому Мати Тереза вирішила навчитися надавати першу допомогу, робити уколи, обробляти рани. Для цього вона пройшла короткий курс з підготовки медсестер, а після його закінчення відправилася в калькуттські нетрі. Це було в свято Різдва Христового - в день, коли Син Божий, втілившись, з'єднався з кожною людською істотою і кожному надав величезна гідність і нескінченну цінність. Мати Тереза зв'язала свою діяльність серед самих убогих з найбільш радісною, хоча для багатьох людей і шокуючою істиною, яку виявив Христос в таємниці Втілення: в слабкості і злиденності свого тіла кожна людина велика, тому що вона - дитя Боже. «Відхід з громади сестер-лоретанок, - згадує Мати Тереза, - був для мене сумним переживанням. У монастирі я жила, не відаючи труднощів. Ніколи і ні в чому я не відчувала потреби. І ось усе змінилося. Я спала, де доводилося, на підлозі, в хащах, де по кутах шкреблися миші; я їла те, що їли мої підопічні, і тільки тоді, коли було, що поїсти. Але я вибрала це життя, щоб в буквальному сенсі втілити в життя Євангеліє, особливо ці слова Ісуса: "Алка Я, і ви дали Мені, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником, і ви прийняли Мене, був нагий, і ви одягли, у в'язниці був, і ви прийшли до Мене ". У самих убогих людей Калькутти я любила Ісуса, а коли любиш, то не відчуваєш страждань або труднощів. Тим більше, що з самого початку у мене не було часу, щоб нудьгувати. Моїм покликанням було служіння самим убогим. Я жила, цілком покладаючись на волю Божу, і Господь вів мене. Я кожну хвилину відчувала Його присутність, бачила Його безпосереднє втручання в моє життя ».

Місіонерки Любові
На початку 1949 р. до Матері Терези приєдналися перші молоді дівчата, які бажали присвятити себе служінню вбогим. 7 жовтня 1950 Папа Пій XII затвердив Орден Місіонери Любові. Найголовніша мета цього ордену - тамувати спрагу нескінченну любов до людських душах, виражену Христом під час агонії на хресті, шляхом виконання обітниць цнотливості, бідності і слухняності, шляхом молитви, важкої праці, турботи про спасіння і освячення самих убогих. «Ми служимо Богу, Якого бачимо в кожному стражденному жебракові. Якщо ми молимося, то ми віримо. Якщо віримо, то любимо. Якщо любимо, то служимо, - писала Мати Тереза. - Ми-Місіонери Любові, тому що "Бог є Любов". Ми покликані донести убогим і стражденним любов, якою Бог полюбив їх ». У 1959 р. Місіонери Любові взяли на себе турботу про прокажених Калькутти, яких було тоді близько 30 000. Сестри ордена відкрили амбулаторію для прокажених і заснували так зване Місто Спокою - поселення, де могли жити прокажені разом зі своїми сім'ями. Мати Тереза бачила в прокажених дітей Божих. Ісус помер на хресті також за них. А завдяки тому, що ці люди були відзначені таким важким стражданням і жили в таких жахливих умовах, вони більше, ніж хто-небудь брали участь в таємниці спокутуючих мук Ісуса. «Коли я торкаюся до тіла прокаженого, від якої виходить сморід, я ніби торкаюся до тіла Христа, як і тоді, коли приймаю Його в Євхаристії. Так, проказа - це дуже важка, болісна хвороба, але вона не така страшна, як почуття, що ти - людина, позбавлена любові, небажана, покинута всіма », - говорила Мати Тереза. Хворих потрібно нагодувати, одягнути, їм необхідні дорогі хірургічні операції, ліки. У сестер ордена Матері Терези нічого немає. Вони живуть так само, як і їхні підопічні, тобто, як найубогіше. Статут ордена в цьому відношенні дуже строгий. Згідно з ним сестрам дозволено мати лише найнеобхідніше: біле сарі, прості сандалі. Кожна з сестер, коли отримує призначення на нове місце, протягом десяти хвилин готова відправитися в дорогу - всі її пожитки вміщаються в невеликій сумці. Сестри цілком покладаються на Боже Провидіння. «Кожен день Бог робить для нас справжні дива, - згадувала Мати Тереза. - Ми бачили дуже конкретні прояви цього. Якби не було цих "повсякденних" чудес, ми просто не змогли б продовжувати нашу діяльність, не змогли б нічого зробити. Провидіння щодня піклується про мене, моїх сестер і наших підопічних. Робить це через посередництво бізнесменів, державних установ, підприємств, нафтових корпорацій, влади. Але перш за все - через малюсінькі пожертви людей, які мають лише скромні засоби. Саме ці пожертви представляють найбільшу цінність, адже для того, щоб їх внести, людям доводиться від чогось відмовлятися. Завдяки цьому їхній жест стає справжнім актом любові ». На сьогоднішній день в 600 місіонерських центрах в 127 країнах працює більш ніж 4000 місіонерів любові. Сестри допомагають у харчуванні півмільйону сімей, навчають 20 тисяч дітей та доглядають за 90 тисячами прокажених. Мати Тереза померла 5 вересня 1997 р., у віці 87- и років. Після неї залишилося неймовірно мало - кілька слів, госпіталі, сестри. І мільйони приречених на смерть.
13 вересня пряму трансляцію з її похорону вели найбільші телеканали світу. Її тіло везли по вулицях Калькутти на гарматному лафеті, на якому в свій час везли тіло Махатми Ганді. Ця маленька, вся в зморшках сестричка з Калькутти, завдяки своїй повній відданості Христу стала для людей скарбом, так як випромінювала Любов, яка є єдиною надією для світу. Незадовго до її смерті один журналіст запитав її: «Ви боїтеся смерті?». Мати Тереза відповіла: «Ні, абсолютно не боюся. Померти - значить повернутися додому. Хіба ви боїтеся повертатися додому до своїх близьких? Я з нетерпінням очікую смерті, адже тоді я зустріну Ісуса і всіх людей, яких під час свого земного життя я намагалася обдарувати любов'ю. Це буде чудова зустріч, хіба не так? ». Коли Мати Тереза говорила це, її обличчя світилося радістю та спокоєм.

Напутні слова Матері Терези

Люди бувають нерозумні, нелогічні і егоїстичні;

Все одно прощайте їм.

Якщо ви виявляли доброту, а люди звинувачували вас у таємних особистих спонукань;

Все одно проявляйте доброту.

Якщо ви досягли успіху, то у вас може з'явитися безліч уявних друзів і справжніх ворогів;

Все одно домагайтеся успіху.

Якщо ви чесні і відверті, то люди будуть обманювати вас;

Все одно будьте чесними і відвертими.

Те, що ви будували роками, може бути зруйноване в одну мить;

Все одно будуйте.

Якщо ви знайшли безтурботне щастя, вам будуть заздрити;

Все одно будьте щасливі.

Добро, яке ви створили сьогодні, люди забудуть завтра;

Все одно творіть добро.

Діліться з людьми найкращим, що у вас є, і цього ніколи не буде достатньо;

Все одно діліться найкращим, що у вас є.

В кінці кінців, все, що ви робите, не потрібно не людям;

Це потрібно тільки тобі і Богові. Моліться разом і залишайтеся в єдності.

Ми повинні шукати себе в смиренні, як Марія, і в святості, як Ісус. Тільки якщо ми будемо в смиренності, як Марія, ми зможемо стати святими, як Ісус.
Любіть один одного, як Бог любить кожного з вас: сильною і особливою любов'ю. Нехай кожен буде милий з іншими; краще робити помилки з доброзичливістю, ніж дива - без неї.
Плід тиші є молитва, плід молитви - віра, плід віри - любов, плід любові - служіння, а плід служіння - світ.
Якщо ви хочете бути щасливою родиною, якщо ви хочете бути святою родиною, віддайте свої серця любові.
Бог не створював злиднів; її створили ми. Перед обличчям Бога ми всі злиденні.
Ми не можемо робити великих справ, тільки малі зроблено з великою любов'ю. Я вірю в малі справи, саме в них наша сила.
Не дозволяй собі засмучуватися невдачі, якщо ти зробив все, що міг.
Доля поміщає нас у певні умови не просто так. Опинившись перед труднощами зовнішнього світу, ми повинні проявити стійкість.
Вас переслідують невдачі, ви не бачите нічого доброго в майбутньому? Один день не схожий на інший, і якщо сьогодні сонце ховається за хмари, то завтра воно вигляне з-за них, і світ посміхнеться вам.
У кожній ситуації, в будь-якій події є дві сторони - позитивна і негативна. Не зосереджуйтесь на темній стороні життя, не піддавайтеся розпачу навіть у найважчі хвилини.
Страждання надсилається нам, щоб попередити, що ми збилися з правильного шляху. Страждання необхідно нам, щоб врятувати нас. І не треба боротися зі своїм рятівником. Страждання не приходить випадково, це не помста і не покарання. Це попередження. Страждання, що змінюють нас, це особливий дар Божої любові.
Коли ми піднімаємося в гору, ми чіпляємося за будь-які нерівності, щоб дертися вгору. Чому ж ми хочемо, щоб життя наше було гладким, без всяких шорсткостей? Це щастя, що життя повне шорсткостей, завдяки цьому ми живемо.
У цьому секрет добра: спочатку воно слабке, але всемогутнє в кінці. Зло, навпаки, всемогутнє спочатку, але слабшає з часом.
Будьте вдячні! .. Якщо ви цінуєте все, що дає вам Бог, Він не залишить вас.
Цінуйте саме життя, а не ті плоди і досягнення, які вона вам приносить.
Не скаржтеся на труднощі і перешкоди, які ви зустрічаєте на життєвому шляху. Саме вони дозволяють нам йти вперед.

Я просила Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені - ні. Він сказав, що гординю не забирають - від неї відмовляються. Я просила Бога зцілити мою прикуту до ліжка дочку. Бог сказав мені - ні. Душа її в надійності, а тіло все одно помре. Я просила Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав - ні. Він сказав, що терпіння з'являється в результаті випробувань - його не дають, а заслуговують. Я просила Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав - ні. Він сказав, що дає благословення, а чи буду я щаслива, чи ні - залежить від мене. Я просила Бога вберегти мене від болю, і Бог сказав - ні. Він сказав, що страждання відвертають людину від мирських турбот і приводять до Нього. Я просила Бога, щоб дух мій ріс, і Бог сказав - ні. Він сказав, що дух повинен вирости сам. Я просила Бога навчити мене любити всіх людей так, як Він любить мене. Нарешті, сказав Господь, ти зрозуміла, що треба просити. Я просила - і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене. Я просила мудрості - і Бог послав мені проблеми, над якими треба ламати голову. Я просила мужності - і Бог послав мені небезпеки. Я просила любові - і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги. Я просила благ - і Бог дав мені можливості. Я не одержала нічого з того, що хотіла - я одержала все, що мені було ПОТРІБНЕ! Бог почув мої молитви. (Слова Матері Терези)

Живіть

Слова цього Маніфесту зустрічають кожного, хто входить до Будинку матері Терези, відкритий нею для хворих з важкими і невиліковними хворобами. Слова Маніфесту - цей чудодійне заклинання, що дає надію, це потаємна молитва, яка допомагає стражденному, це заповіт, звернений до кожного з нас.

Життя - це можливість, скористайся нею.
Життя - це краса, захопися нею.
Життя - це блаженство, вкуси його.
Життя - це мрія, здійсни її.
Життя - це виклик, прийми його.
Життя - це борг твій насущний, виконай його.
Життя - це гра, стань гравцем.
Життя - це багатство, не розтринькай його.
Життя - це майно, бережи його.
Життя - це любов, насолоджуйся нею сповна.
Життя - це таємниця, пізнай її.
Життя - це заповіт, виконай його.
Життя - це юдоль лих, переможи їх.
Життя - це пісня, заспівай її до кінця.
Життя - це боротьба, стань борцем.
Життя - це безодня невідомого, ступи у неї не лякаючись.
Життя - це удача, лови цю мить.
Життя - таке прекрасне, не занепасти її.
Життя - твоє життя, борись за нього!

Посміхайтеся

Якщо ви у поганому настрої, тому що вас образили або ви отримали погані новини, скористайтеся силою посмішки. Навіть якщо вас ніхто не бачить, постарайтеся посміхнутися, щоб показати собі самому, що ви вище будь-яких труднощів. Думайте, що ви невразливі, безсмертні, вічні. Подаруйте собі посмішку, як ви робите це іноді, проходячи повз дзеркало. Навіть якщо ваша усмішка буде трохи вимученою, це вже початок поліпшення. Як тільки ви посміхнетеся, ви відчуєте себе в кращому настрої. А в хорошому настрої вам буде легше вирішити всі ваші проблеми. Ви не уявляєте, як багато доброго здатна дати вам самим і людям, що оточують вас, звичайна посмішка. Бог допомагає тим, хто всі неприємності і прикрощі зустрічає не ниттям і скаргами, а радістю та посмішкою. Отримавши від життя черговий удар, скажіть собі: «Все могло бути набагато гірше» - і посміхніться ...

Любіть

Не бійтеся любити. Відкривайте серце і постарайтеся пробудити в ньому любов. Для цього потрібно перестати бачити в інших і собі тільки недоліки і помилки. Шукайте і знаходьте в людях прекрасне і добре. Це надихає і нас самих, і інших людей на прояв їх кращих якостей. Люди, що дійсно вміють любити, не ставлять ніяких умов. Вони вільні висловлювати любов до всіх людей і навіть любити своїх ворогів ... Любов це мистецтво, і вона вимагає тренування, так само як придбання будь-якого досвіду. Хороші лікарі, музиканти, художники, спортсмени годинами вправляються, щоб удосконалити свої вміння та здібності. Також і з любов'ю. Якщо ми перестанемо любити когось при першому ж ускладненні відносин, ми не розвинемо в собі вміння любити. Якщо ми не будемо прикладати зусиль, щоб любити, ми будемо самотні і нещасні.

Життєвий шлях Його Святості Іоана Павла ІІ

dovidka — Wed, 15 Jun 2011 15:38:29 GMT

І. Дитинство. Юність

В невеличкому містечку Вадовиці в Польщі в родині Кароля та Емілії Войтилів 18 травня 1920 року народився другий син, якого назвали Кароль. Старшому сину Едмунду на той час було 14 років.

Під час пологів мати попросила акушерку відчинити вікно, із-за якого долинали дзвони відправлення травневого молебну з ближнього костьолу. Так під дзвони і народився майбутній Папа Римський.

Родина Войтилів мешкала в невеликому будинку. В кімнатах на стінах знаходились ікони, родинні фотографії, було багато книжок. Батько Кароля — відставний поручик, мати — спокійна та приваблива жінка, займалась вихованням дітей. Вона мала слабке здоров'я: непокоїли серце, нирки. Доглядати маленького Кароля було їй важко. Та пестячи сина мати неодноразово повторювала: "Мій Льолек стане великою людиною.”

Кароль був здібним учнем. Завжди рухливий, любив грати у футбол. Частіше грав у захисті. Товариші прозвали Кароля "Мартин” на честь відомого на той час футболіста. В зимових розвагах надавав перевагу хокею, любив з'їжджати з високих гір на санях, лижах.

На безтурботне дитинство Кароля насувалась хвороба матері. Про смерть матері повідомила Каролю вчителька, батько не мав відваги сповістити сина про сирітство. По смерті матері Льолек подорослішав, став мовчазним, заглибився у книжки, молитви...

Дев'ятирічний хлопчик дуже гостро переживав втрату материнської любові. Пізніше в студентські роки, на згадку про смерть матері Кароль написав: "Над твоєю білою могилою, о Мати ЗГАСЛА ЛЮБОВ, молюсь з усією любов'ю сина.”

Пустоту від "згаслої любові” матері намагалися Каролю заповнити батько та старший брат Едмунд, який вже навчався в Кракові в медичному інституті. По приїзду додому Едмунд весь час проводив із Каролем: грали в м'яча, ходили в гори, розважались...

Через три роки по смерті матері в житті Кароля знову сталася трагедія. Раптово, у віці 26 років, помер старший брат Едмунд. Для Кароля, то було великим потрясінням. Батько намагався полегшити стан молодшого сина. Він став для сина найближчим другом, приділяючи багато часу для особистого спілкування із сином. Старші люди у Вадовицях пам'ятали батька та сина, які разом йшли до костьолу, до школи, на прогулянки...

Батько Кароля фізично розвинений та загартований намагався виховати у сина витривалість, любов до подорожей. Він запровадив щоденні прогулянки з сином за місто, у вихідні та канікули — подорожі у гори. Саме батько ввів Кароля у фантастичний світ гір: навчив розпізнавати породи птахів, дерев, звірів...Співав йому біля вогнища під власний акомпанемент гітари, грав із сином у м'яча.

З часом вільних годин для розваг у Кароля ставало все менше. Здібний хлопчина приділяв наукам більшу частину дня. Продовжував навчання Кароль у чоловічій гімназії у Вадовицях. То була школа з власними традиціями, де викладали досвідчені педагоги. Навчання у гімназії давалось Каролю легко. Та не дивлячись на здібності, Кароль приділяв багато уваги самостійному опрацюванню навчального матеріалу. Був товариським і уважним до інших. Допомагав однокласникам у навчанні.
Зростав Кароль у релігійній атмосфері. В його родині разом читали Святе Письмо, спільно молились, дотримувались постів. Серед ровесників Кароль відрізнявся надзвичайною побожністю. Щоденно, по дорозі до школи, заходив до костьолу. Молився також протягом дня: до та після їжі; в перервах між вивченням шкільних предметів...Всім здавалось, що Кароль одразу обере шлях священика. Батько хотів бачити сина своїм послідовником — військовим. Він вважав, що військовий може найкраще служити Батьківщині та мати гарантію доброго побуту.
В гімназії у Кароля несподівано з'явилось захоплення театром. Аматорська театральна студія, яку започаткувала вчителька полоністики, складалась із учнів чоловічої та жіночої гімназій. Кароль Войтила — високий, стрункий, наділений чудовим голосом та надзвичайною пам'яттю, грав майже в усіх спектаклях головні ролі, іноді й по дві ролі одночасно. Відрізнявся Кароль і як декламатор.

14 травня 1938 року Кароль Войтила отримав свідоцтво про закінчення гімназії. Кароль здивував усіх, вступивши на відділ полоністики Краківського університету.

З початку навчання в університеті батько та син оселилися у родинному будинку матері в Кракові, де займали дві невеликі кімнати. Не дивлячись на відсутність жіночих рук, в домі було завжди затишно і охайно.

Вже через два тижні від початку занять в університеті відбувся літературний вечір, в якому Кароль Войтила прийняв активну участь. Талановитий студент записався на додаткові заняття "живого слова”, в театральну студію. Члени студентської театральної студії виступали з виставами. Одразу після вистави Кароль йшов додому й поринав у світ книжок: читав, писав сам...

З настанням окупації в Польщі припинилися заняття в університеті. Значно погіршилось матеріальне становище в родині. Іноді не вистачало грошей на найнеобхідніше. На труднощі Кароль нікому не скаржився. Одного морозного окупаційного дня батько Кароля захворів. Син з хвилюванням старанно опікувався ним. Та хвороба не відступала. В пошуках ліків Кароль залишив ненадовго батька, та коли повернувся додому, побачив його мертвим. Було то в лютому 1941 року. Цілу ніч Кароль ночував біля тіла батька разом із другом. Можливо, то була вирішальна ніч Кароля. Можливо, саме тоді у довгій розмові з приятелем про життя та смерть, у Кароля народилася думка про священство.

Та перш ніж щось змінити в житті, необхідно було якось вижити. Кароль у 21 рік залишився у світі зовсім один. Родина приятеля запропонувала Каролю пожити з ними. Дякуючи домашній атмосфері Каролю вдалося пережити найтяжчі часи після смерті батька. Позбавлені можливості навчатись за часів окупації та, намагаючись чимось допомогти родині, Кароль і його друг Юліуш влаштувались на роботу в кар'єр. Була то важка та виснажлива праця. Після двох років тяжкої роботи в кар'єрі юнакам пощастило перейти на фабрику по очищенню води. То була трохи легша робота. За роботу чоловіки отримували так необхідний на той час пайок: крупу, борошно, горох...

Досвід тяжкої праці, як підкреслював пізніше Кароль, допомогли розуміти життя і турботи робітників, і знаходити з ними спільну мову в спілкуванні. Той юнацький досвід допоміг цілком зрозуміти цінність праці.

В період окупації культурне життя Кракова знаходилось у підпіллі. Проте воно не втратило своєї актуальності та інтенсивності. Немале значення в цьому відіграли молоді полоністи Краківського університету. Після роботи кожну вільну хвилину Кароль з Юліушем присвячували участі в літературній студії, в театральному товаристві. В той час Кароль продовжує багато читати, писати власні твори, вивчати іноземні мови...

Всі відзначали особливий акторський дар Кароля, радили пов'язати життя із театром. Та несподівано для всіх на одній із репетицій Кароль повідомив, що залишає репетиції і приступає до вивчення теології. Для всіх то було великим здивуванням. Останній виступ Кароля на сцені відбувся у грудні 1943 року. Не припиняючи фізичної праці, Кароль вступив до підпільно працюючої духовної семінарії в Кракові. Одночасно в конспіраційних умовах навчався на відділенні теології Краківського університету.

У Кракові продовжували господарювати німці. В день "чорної неділі”, коли німці заарештували понад семи тисяч жителів, Каролю все ж вдалося уникнути арешту. Занепокоєний архієпископ Кракова запропонував семінаристам жити в домі єпископа. Кароль мусив лишити роботу на фабриці й переховуватись від арешту.

По закінченні часів окупації семінаристи вийшли з підпілля, відремонтували будинок і розпочалося відкрите семінарське навчання.

Відновились заняття в університеті. Кароль закінчує третій та четвертий курси факультету теології. В цей час зацікавився поглибленим вивченням життя святого Івана від Христа. Самостійно почав вивчати іспанську мову, щоб в оригіналі читати теологічні поетичні твори. Пише власну поезію та друкує її під псевдонімом. Як завжди Кароль отримує найвищі оцінки. Товариші, жартуючи, написали на дверях його кімнати: "Кароль Войтила — майбутній святий”. По закінченню навчання Кароль півтора роки працює асистентом на кафедрі теології в семінарії.

Дізнавшись, що відновилась діяльність монастиря кармелітів, Кароль звернувся з проханням прийняти його до ордену. Та настоятель монастиря запропонував Каролю узгодити це питання з архієпископом Сапехою. Дозволу на вступ до ордену Каролю не дали.

В листопаді 1946 року Кароля Войтилу архієпископ особисто висвятив на священика.

Невдовзі Кароль Войтила їде на навчання до Риму. В Римі разом із Каролем навчались студенти з усього світу. Це дало Каролю можливість поглиблювати вивчення іноземних мов. Колегам Кароль подобався своєю фізичною досконалістю, інтелігентністю, вмінням добре грати в волейбол та великою безпосередністю та сердечністю. В одному з паломництв під час навчання у Римі Кароль мав змогу зустрітися з отцем Піо, капуцином-стигматиком. Очевидці згадують, що отець Піо, схилившись над Каролем, тихо промовив, що його біла сутана буде залита кров'ю (мабуть, то були пророчі слова про замах на Папу). Під час римських канікул Кароль працює в парафіях польських емігрантів у Франції.

Як і завжди, навчальна програма в Римі у Кароля була дуже насиченою. Він багато читає, приділяє увагу написанню власних праць. Його докторська праця з питань віровчення святого Іоана від Христа містила понад 280 сторінок. При захисті в Римі отримала найвищу оцінку. Та титула доктора, по закінченню навчання в Римі Кароль не отримав, бо не мав коштів для друкування праці.
Повернувшись з Риму до Кракова, священик Войтила знов звертається до архієпископа Сапехи про дозвіл на вступ до ордену. Знову Каролю відмовляють. Архієпископ згадував, що тільки двічі в житті відмовив такому проханню. Церкві потрібні були священики. Він, мабуть, передчував, що Кароль потрібен всій Церкві.

ІІ. Служба в парафіях. Єпископ Кракова. Кардинал. Наступник Петра

По закінченню навчання в Римі Кароль Войтила отримав призначення в Неговиці, село за 50 км від Кракова. Мешкало там приблизно 200 жителів в убогих хатинах. Ні водопроводу, ні електрики в селі не було. Це найстаріша парафія заснована в Польщі в 1049 р. До парафії входило 13 навколишніх сіл. Знайомі говорили, що Кароля відправили на "заслання” подалі від культурного та інтелігентного життя.

Передбачали, що на цьому наукова діяльність Войтили буде закінчена. Та у архієпископа були свої бачення щодо діяльності молодого, талановитого священика. Він вважав, що найбільше досвідчення священик отримає тільки в труднощах повсякденної душпастирської праці.

За сім місяців служіння в Неговицях Кароль Войтила охрестив 48 дітей, справив 13 шлюбів.

В березні 1949 року Кароля переводять на роботу до Кракова у костьол святого Флоріана. Тут йому довелося опікуватися молоддю, яка навчалась в інститутах. Дуже швидко Кароль знайшов з ними спільну мову. Встановив з молоддю особисті контакти, притягуючи до себе власною молодістю, тактовністю, а особливо не властивим для багатьох ксьондзів, почуттям гумору. Щедрий на слово він вміє слухати кожного, тому молодь довіряла йому свої таємниці, переживання, труднощі.

Кароль проводить катехези, організовує дискусії на різні теми, відвідує студентів у гуртожитках і на приватних квартирах, організовує відвідування театру, кіно. Його адвентові реколекції проходили в непорушній тиші в переповненому молоддю костьолі. Григоріанський хор, яким керував Кароль, користувався великою популярністю. Кароль Войтила об'єднав душпастирську діяльність із вихованням літературної та філософської творчості молоді. Досвідченням праці тих часів через піввіку на питання: "Чи можна надіятись на молодих?” була така відповідь Папи: "Молоді шукають відповідь на підставові питання... Шукають не тільки сенсу життя, але й конкретного проекту, біля якого те своє життя почати будувати. То є найістотніша риса молоді.” Молодий ксьондз побачив, що лише душпастирської роботи не достатньо для спілкування з молоддю. Зробив висновок, що молодь потребує роботи з нею за стінами костьолу. Войтила організовує тривалі мандрівки в гори, на озера, проводить репетиції вистав, організовує творчі дискусії.

В липні 1951 року в віці 85 років помирає найкращий вчитель Войтили, улюблений Краківський кардинал Адам Стефан Сапеха. Його наступником став єпископ Євгеній Базяк. Перед смертю Сапеха доручив своєму наступнику опікуватись талановитим ксьондзом Войтилою. Згідно волі померлого кардинала, єпископ Базяк надав Каролю можливість повністю присвятити час для наукової діяльності. Молодий ксьондз не хотів втрачати відносини з прихожанами, отож, на його прохання єпископ дозволив проводити один раз службу і продовжувати роботу з молоддю костьолу св. Флоріана. Проте надалі Кароль будь-яку працю, не пов'язану з науковою, повинен був узгоджувати з єпископом. Ці два роки виявились для наукової діяльності Кароля дуже плідними.
По збігу часу, відведеному на наукову діяльність, Кароль повертається по давніх обов'язків душпастиря, організації роботи з молоддю та викладацької діяльності в університеті на факультеті теології. Коли у 1954 році влади закрили факультет теології в Краківському університеті, Кароль продовжив викладацьку діяльність у духовних семінаріях в Катовиці, Ченстохові, Кракові.

У серпні 1958 року Кароль зі студентами перебував на озерах в Мазурах. Там йому повідомили, що терміново викликають до Кракова. Всі зрозуміли, що для Войтили знову наступають зміни. Радіючи за нього, а також сумуючи, що від'їжджає улюблений учитель, студенти на руках занесли Кароля до автобуса та побажали щасливого повернення. У Варшаві Кароль дізнався про призначення єпископом Кракова. Чекаючи на нічний потяг, Войтила зайшов до каплиці сестер уршулянок і, лежачи на підлозі, довго молився. Одна з сестер, хвилюючись за незнайомця, запропонувала йому вечерю, на що Кароль відповів: "Пробачте, мій потяг о півночі. Дозвольте мені побути в каплиці. У мене є багато чого до розмови з Богом, і дуже прошу не перешкоджати.”

На урочистостях у вересні 1958 року з приводу призначення єпископом Кароль Войтила оголосив своїм девізом: "Totus Tuus” (Увесь Твій). Цим він показав своє повне віддання служінню Богу.

Восени 1962 року єпископ Кароль Войтила виїжджає з іншими єпископами Польщі для участі у ІІ Ватиканському Соборі. Кароль, один з наймолодших єпископів учасників ІІ Ватиканського Собору, дістав можливість глибоко ознайомитися з матеріалами Собору та прийняти активну участь у їх обговоренні, коректуванні і внесенні власних пропозицій. За період діяльності ІІ Ватиканського Собору Кароль заприятелював зі священиками різних країн, зустрів колег по студентських роках у Римі, відвідав Святу Землю. Ця подорож справила незабутнє враження на єпископа.

У грудні 1963 року по приїзду до Кракова по перерві між роботою Собору єпископ Войтила знову зіткнувся в протесті з владами. В робітничому поселенні Польщі у Новій Хутці влади зволікали з дозволом на будівництво костьолу. Єпископ Кароль особисто поїхав до парафії відправляти Різдвяну службу. В маленькій каплиці не було змоги вміститися декільком тисячам вірних, які прийшли на Богослужіння. Єпископ на тріскучому морозі проголосив проповідь, привітав усіх із Різдвяними Святами. Це стало викликом для влад, які вже не раз потріпали від справедливих дорікань єпископа про байдуже ставлення до потреб простого люду.

30 грудня 1963 року Папа Павло VІ призначив єпископа Войтилу архієпископом Краківської дієцезії. Були клопоти з повідомленням краківським світським владам про нове призначення Войтили архієпископом. Владу непокоїла рішучість дій єпископа Войтили, тому офіційне оголошення про призначення архієпископом відбулось в січні 1964 року. Відразу після призначення архієпископом Кароль Войтила ще рішучіше направив свою діяльність на захист незалежності Костьолу. Влади із занепокоєнням спостерігали за діяльністю "твердого та безкомпромісного” архієпископа Кароля Войтили.

Від часу участі у ІІ Соборі в єпископа Войтили почастішали нагоди відвідування Риму. У Ватикані Кароля приймає на аудієнцію Папа Павло VІ. Кароля запрошують до участі у ватиканських дискусіях, участі у беатіфікаціях мучеників, в засіданнях Світської Ради, Папської Ради до діалогу з невіруючими, до участі у папських паломництвах по світу.

В липні 1967 року у віці 47 років Кароль Войтила отримав кардинальський титул. Він став наймолодшим кардиналом Краківської діецезії. Після кардинальської номінації Кароль сказав: "На шляху мого нового покликання обов'язково мушу підтвердити гідність виявленої мені довіри: від того залежить, чи виграв, чи програв своє життя.”

В одній з кардинальських подорожей по світу Кароль Войтила отримує повідомлення про смерть Папи Римського Павла VІ. Сповнений смутку Кароль повертається до Риму для прощання з Папою, який для Кароля був добрим вчителем та другом.

Після похорон Павла VІ був обраний Папою Іван Павло І, який раптово помер на 33 день свого понтифікату.

Кардинали зібралися на конклав, щоб обрати нового наступника Петра — Папу Римського. Вибори проходили впродовж трьох днів. Жоден із запропонованих кандидатів не міг дістати необхідної кількості голосів. Лише 16 жовтня 1978 року над Сікстинською каплицею з'явився білий дим, це свідчило про обрання Папи Римського.

Ним став польський кардинал, Кароль Войтила. "Відкрийте двері Христу! Не бійтесь”, - це були перші слова, з якими новий понтифік звернувся до присутніх на площі перед собором Святого Петра.
Одним із перших паломництв Папи Івана Павла ІІ була у 1979 році подорож на батьківщину до комуністичної Польщі. Влади боялися, що колишній непокірний єпископ розбудить народ, який знаходився в дусі сплячої покори.
Іван Павло II, будучи Архієпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору.

Тому його понтифікат був позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є католики.

Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю дорівнюють працям таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Самих лише енциклік Іван Павло II видав 14. До найвідоміших належать: Redemptor hominis (1979), Dives in misericordia (1980), Laborem exercens (1981), Slavorum apostoli (1985), Dominum et vivificantem (1986), Sollicitudo rei socialis (1987).

Активна діяльність Івана Павла II не всім була до вподоби. 13 травня 1981 року член турецького ультранаціоналістичного угруповання Мехмет Алі Аґджа на площі Святого Петра стріляв у Папу, важко поранивши його. Проте куля пройшла в кількох міліметрах від життєво важливих органів.

Існує багато свідчень те, що за Аґджею стояли болгарські та радянські спецслужби.

Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянської імперії, визволення країн Східної та Центральної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території.

Папа зі Сходу був особливо добре підготований до діалогу з ієрархами інших Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями.

На прес-конференції в Римі в 1980 Його Святість Далай-лама XIV виразив надію на зустріч з Іоанном Павлом II : "Ми живемо в період колосальної кризи, в період подій, що бентежать світ. Неможливо знайти душевний спокій, якщо немає гарантій безпеки і гармонії у відносинах між народами. Ось чому з вірою і надією я чекаю зустрічі зі Святішим Батьком, щоб обмінятися ідеями і почуттями і вислухати його судження про те, як ми можемо відкрити двері до світу і спокою у відносинах між народами". Перша зустріч Його Святості Далай-лама XIV з Його Святістю Папою Римським Іоанном Павлом II відбулася у Ватикані в 1980 році, наступні їх зустрічі відбулися в 1982, 1990, 1996 і 1999 року.

У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви «Світло Сходу», і того ж місяця вийшла енцикліка «Щоб усі були одно». У червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський Патріарх Варфоломій I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора року Католикос Вірменії Ґареґін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. Після цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід.
Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоб покращити відносини із Протестантськими Церквами. Делегації лютеран побували в Римі. 1981 року англіканський Архієпископ Кентербері Роберт Рунсі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву.

У квітні 1986 року було налагоджено зв'язки з не християнськими релігіями. Відвідавши єврейську громаду в Римі, Іван Павло II став першим сучасним Папою, який молився в синагозі.

У червні 2001 р. Іван Павло II відвідав з офіційним візитом Україну та відправив меси у Києві та Львові.

26-річний понтифікат Івана Павла II став 3-м за тривалістю в історії Католицької Церкви після правління Святого Петра і блаженного Пія IX. За цей час понтифік відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж втричі перевищує відстань від Землі до Місяця.

У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану в цілому понад 822 доби. Ці цифри треба розглядати в контексті того, що перша закордонна подорож Папи в історії церкви взагалі відбулася тільки в середині XX століття, і зробив її Павло VI. Нездійсненою мрією Івана Павла II так і залишилася поїздка до Росії.

Ще один рекорд, встановлений Папою, пов'язаний з кількістю віруючих і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтифіката. Тільки у ході загальних аудієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.

Понтифік незмінно привертав пильну увагу ЗМІ. В середньому на рік у світі виходило близько 200 книг, присвячених його персоні. Особливий інтерес був прикований до фігури Івана Павла II в перші роки його понтифіката, коли він піддавав різкій публічній критиці всі види тоталітаризму і особливо часто — комунізм.

ІІІ. Прощання із Папою

2 квітня 2005 р. Іван Павло II помер від септичного шоку та серцево-судинного колапсу. Про це говориться у свідоцтві про смерть, підписаній доктором Ренато Буццонетті, главою Дирекції охорони здоров'я та гігієни Держави Ватикан.

Папа Римський Іван Павло ІІ пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, зробив спробу зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де бували десятки тисяч вірних.

Іван Павло II є автором понад 120 філософських і богословських робіт, 5 книг, остання з яких, «Пам'ять і ідентичність», вийшла у світ напередодні його останньої госпіталізації 23 лютого 2005 року. Але головним «бестселером» Папи стала книга «Переступити поріг надії» (1995), видана майже в 20 мільйонах примірників. Крім того, Іван Павло II є автором п'єс «Золотих справ майстри», «Брат нашого Бога», «Фатальна звістка», поем і віршів.

Прощання з папою римським Іваном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч осіб були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводили намісника Святого Петра з життя земного в життя вічне (з них більше мільйона склали поляки); понад мільярд віруючих, що належать до різних християнських конфесій і які сповідують різні релігії, молилися за упокій його душі; 2 млрд глядачів стежили за церемонією у прямому ефірі.

На похорон понтифіка з'їхалися понад 100 глав держав та урядів — 11 монархів, 70 президентів і прем'єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, у тому числі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій — всього з 176 країн.

Церемонія похорону папи Івана Павла II, що відбулася 8 квітня 2005 у Ватиканському Соборі Святого Петра, була заснована на літургійних текстах і положеннях апостольської конституції, затвердженої Іваном Павлом II у 1996 році.

У ніч на 8 квітня було припинено доступ віруючих у собор Святого Петра, і тіло Івана Павла II помістили в кипарисову труну (за переказами, з цього дерева був виготовлений хрест, на якому розп'яли Ісуса Христа) — перша з трьох належних понтифіку при похованні трун (дві інші — цинкова й соснова). Перед закриттям віка труни особу Івана Павла II було накрито спеціальним шматком білого шовку. За традицією в труну поклали шкіряний мішечок з монетами, випущеними за роки понтифікату Івана Павла II, і металевий пенал з сувоєм, що містить життєпис Івана Павла II.
Після молитви труну перенесли на паперть перед фасадом собору Святого Петра, де о 10 годині ранку кардинали відслужили заупокійну месу. Траурну службу вів Йозеф Ратцингер, декан Колегії кардиналів, префект Конґрегації доктрини віри. Літургія йшла на латині, однак окремі місця читалися іспанською, англійською, французькою, а також на суахілі, польською, німецькою та португальською мовами. Східні патріархи відспівували папу по-грецьки. Серед них також був присутній патріарх Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар.
По закінченні церемонії прощання тіло Івана Павла II було перенесено в грот базиліки (собору) святого Петра. Іван Павло II похований поруч з мощами святого апостола Петра, у польській капелі (каплиці) Матері Божої Ченстоховської, святої покровительки Польщі, неподалік від каплиці творців слов'янського алфавіту святих Кирила і Мефодія, у першій могилі папи Івана XXIII, прах якого у зв'язку з його канонізацією в 2000 році був перенесений з крипти собору Святого Петра в сам собор. Капела Матері Божої Ченстоховської в 1982 році за наполяганням Івана Павла II була відреставрована, прикрашена іконою Святої Діви Марії та зображеннями польських святих.

ЗОЛОТІ ДУМКИ

З енцикліки Івана Павла ІІ "Віра та розум”

***

Віра і розум - це як би два крила, на яких людський дух возноситься до споглядання істини, бо Сам Бог вклав в уми людей прагнення до пізнання істини, а також до пізнання Його Самого, щоб люди, пізнаючи і люблячи Його, змогли знайти повноту істини про себе самих.

***

Розум і віра максимально розкривають свою духовну природу, щоб дати людині можливість зробити дію, в якій якнайповніше виражається його свобода. Отже, свобода не лише присутня у вірі, але і є її неодмінною умовою.

***

У Бога знаходиться початок усього сущого, в Нім - повнота таємниці, і це є Його славою; завдання людини - досліджувати своїм розумом істину, і в цьому, безумовно, полягає Його гідність.

***

Якщо людина за допомогою свого інтелекту не може розпізнати в Бога Творця усього сущого, то причина криється не стільки у відсутності необхідних засобів, скільки в перешкодах, створених його вільною волею і гріхами.

***

Людина - це єдина істота у всьому видимому, створеному світі, яка не лише здатна знати, але і усвідомлює, що знає, і тому прагне пізнати істину тих речей, які складають предмет його сприйняття.

***

Ніхто не може байдуже відноситься до того, дійсні його знання чи ні. Якщо людина з'ясовує, що вони помилкові, але відкидає їх; якщо переконується в їх правдивості, випробовує задоволення.

Справедливо вважається, що людина досягла зрілого віку, якщо самостійно може відрізнити правду від брехні, виносячи таким чином власний розсуд про виключний стан речей.

***

Людина не знайде істинних цінностей, якщо замкнеться в собі, вона повинна розкритися і шукати їх також у сферах, трансцендентних до людської природи. Цю обов'язкову умову повинен виконати кожен, щоб стати самим собою і розвиватися як доросла і зріла особистість.

***

Віра вимагає, щоб її об'єкт осягнув розумом; розум, досягаючи вершини пошуків, визнає наскільки необхідно йому те, що виявляє віра. Віра загострює внутрішній зір, просвічує розум, дозволяючи йому замінити в низці подій присутність. Провидіння.

***

Спостереження створених речей "очима розуму" може привести до пізнання Бога, бо Він Сам через свої творіння дозволяє розуму побачити "силу" і "Божество".